Розділ 20. Я викрила свою таємницю

- Ти справді вирішив, що я за власним бажанням залишилася тут? – зі здивуванням в голосі вимовляю, запитально вигинаючи брову.

- Я припускаю варіант, що тебе примусили. Але сам факт, що ти одна з найсильніших не дає мені спокою. Ти володієш силою, яка повинна була дістатися мені. І я в тебе її відберу.

В цей момент мені стає по-справжньому смішно. Мої губи розпливаються в невимушеній посмішці. На мить заплющую очі та хочу заперечити, як в цей момент в мою шию впиваються сильні чоловічі руки. Я з грохотом падаю на землю.

Він нависає зверху, притискає мене всією своєю вагою так, що я не можу зробити жодного руху. Мої руки затиснуті його колінами. Я лиш жадібно хапаю повітря, бо його критично не вистачає. Це наразі найжалюгідніше становище для мене. Я позбавлена всіх привілеїв для свого самозахисту. Я не знаю, яка в нього задумка. Я можу лиш очікувати на його наступний крок, щоб отримати хоч найменшу можливість для свого порятунку.

Я відчуваю, що повітря вже на грані. Ще мить і я почну битися в агонії. Свідомість починає затуманюватися. Я починаю битися в конвульсіях. Як раптом він мимоволі послаблює хватку. Мені цього вистачає, щоб ковтнути на повні груди кисню. Свідомість знову прояснюється. Цього достатньо, щоб прохрипіти:

- Відпусти! Я не володію жодною силою!

Після цих слів  в нього на обличчі з’являється вискал.

- Помиляєшся, Ярино! Як же ти помиляєшся… - недовірливо хитає головою. – В тебе є ця сила, я відразу її відчув. В тебе напевно вже відбулося перевтілення, правда ж?

Він пристально дивиться на моє обличчя, щоб не пропустити жодної реакції, яка могла б мене видати. І в цей момент я відводжу від нього погляд, бо згадую... Риси мого обличчя м’якішають, бо такий момент дійсно був. Перевтілення… в кішку. В моїх очах з’являється острах. Я знову дивлюся в його очі. І його вираз плавно змінюється. Із запитального він  змінюється на задоволену посмішку.

- От бачиш, згадала. А кажеш, що нема сили. Що й потрібно було довести.

Після цих слів, його тон серйознішає:

- А тепер скажи, в кого саме ти перевтілилася? Хто ця істота? А?

 Кілька секунд його очікування розтягуються і здаються вічністю, бо я не знаю, що мене очікує після того, як він отримає відповідь.

- Ну ж! Відповідай!

Він починає стискати мою шию сильніше. А після знову послаблює хватку.

Раптом, я ніби в тумані чую оглушливий удар, але не відчуваю болю. І Хватка на моїй шиї повністю зникає. Я різко підриваюся. Гучно кашляю, тим самим намагаюся якомога більше набрати повітря в легені. І в цей момент я розумію, що той удар був завданий не мені…

Повільно піднімаю голову, щоб зрозуміти, що відбувається навколо. І що я бачу? Самір. Він наносить численні удари в обличчя Демида . Один за одним. В цю ж мить, Демид наносить відповідний удар, який неочікувано застає Саміра і вони перекочується один на одного, при цьому щедро завдають удари. В черговий раз, коли Самір перекидує свого суперника на спинку та завдає потужний удар, здається, що Демид відправився в нокаут. Жодної реакції. Самір зупиняється, чекає. Потім встає. Кілька секунд чекає. А потім крокує до мене.

- Ти як? – запитує та сідає навпочіпки навпроти мене.

- В нормі. Жива, як бачиш, - єхидно посміхаюся. – Могло бути і гірше.

Самір недовірливо окидує поглядом, а після промовляє:

- Я так розумію ти вже перевтілювалася?

Кілька секунд дивлюся на нього, оцінюючи, чи варто казати правду. А потім на видиху промовляю:

- Це відбулося настільки швидко, що я не змогла зрозуміти, що відбулося і чому я опинилася у тілі тварини. На мить здалося, ніби я сплю і мені сниться сон, настільки все було нереалістично. Це просто неможливо… А потім… я знову повернулося у своє тіло, яке до цього лежало поруч.

Після цих слів він закриває очі та потирає свої повіки і з надією у голосі запитує:

- Мене цікавить лиш одне, в яку саме тварину ти перевтілилася ?

- В кішку, - відповідаю коротко.

Його погляд кам’яніє. І в наступну мить він обертається. Демид все чув. Він якраз прийшов до тями за кілька секунд до того, як я відповіла.

- Кішка – як чудово! Отже, я не помилився стосовно тебе, - промовляє Демид, різко підводиться та з розгону стрибає вниз.

Він втік в гущавину лісу. Туди, де він легко  може сховатися. Я поки нічого не розумію, але реакція Саміра явно не передвіщає нічого хорошого.