19. Суперник

Якщо ви уявляли, що мені доведеться тренувати бійців Саміра у залі, то мушу вас розчарувати – зовсім ні. Якщо я вже взялася за цю справу, то я буду застосовувати різні методи і умови. Тренування в залі з боксерським мішком – це класичний варіант, він обов’язковий і необхідний для відпрацювання техніки. Я ж буду тренувати їх у екстремальних умовах. Кожен ніндзя повинен вміти справлятися у різних умовах. Тож, найперше тренування я вирішила провести на скелях.

***

- Відсьогодні я буду вашим тренером. Ваші сильні сторони стануть порятунком, а слабкі перестануть бути перешкодою. Тренуватися будемо відразу з перешкодами, так результат буде ефективнішим, - промовляю це перед натовпом бійців. – Сьогодні ви повинні продемонструвати свою витривалість. Страховка відсутня – в реальних умовах її також не буде, тож для вас це буде завдання із зірочкою.

- Сама спочатку продемонструй, тренерко, перед тим як вчити нас! - викрикує хтось позаду натовпу.

Різко обертаюся та шукаю поглядом цього сміливця. Кілька секунд тиші. Всі мовчать.

- Цікавий розклад, - з ледь помітною посмішкою промовляю. - Робити виклик – ти сміливий, а по факту ховаєшся за спинами? – всі мовчать, повільним поглядом окидаю кожного.

- Чи вистачить сміливості вийти наперед і ще раз промовити ці слова? – гучно промовляю і замовкаю. Очікую.

Через кілька хвилин із натовпу виходить той, кому належали ці слова. З чіткими, гострими рисами обличчя та викликом у очах.

- Продемонструй, тренерко, свій майстер-клас, - хриплим тоном промовляє, а на вустах в цей час лукава посмішка.

Я кілька секунд пристально дивлюсь на нього і розмірковую. Він явно скептично сприймає мене, тож доведеться і справді наочно показати, з ким вони мають справу.

- Демид, облиш її, не наривайся, - чую ще один голос, слова якого явно адресуються моєму опоненту. – Це рішення Саміра, хіба тобі потрібні проблеми з ним? - попереджувально викрикує.

Він ігнорує його слова, в його очах азарт і виклик і ніхто його не переконає у зворотньому.

В наступну секунду мовчки киваю і впевнено йду до скелі. Хапаюсь рукою за виступаюче каміння, різко відштовхуюсь ногою від землі та охвачую рукою інший виступ. Я задаю ритм, піднімаюсь швидко і синхронно. В таких умовах – головне не піддатись страху. Допоки не сумніваєшся у своїх можливостях – потрібно рухатись вперед, бо тільки так можна успішно пройти випробування. В наступну мить я вже опиняюсь на вершині. Далі йде полога гора з вузенькою стежиною. Місця обмаль, потрібно бути обережним, щоб не скотитись вниз, бо наслідки можуть бути летальними.

Опускаю очі вниз і бачу, як так званий Демид також піднімається нагору. Ще кілька ривків і він опиняється поруч зі мною. Я стою за кілька кроків від нього і по його обличчю можна зрозуміти, що він явно не в захваті від мого вдалого «майстер-класу», як він це назвав. Він бачить в мені суперника та явно не задоволений таким розкладом подій.

- Тепер можемо поговорити без свідків, - загрозливо промовляє все тим же крижаним тоном. – Мною не буде керувати дівчисько, на кшталт тебе. Це вибір Саміра, але не мій.