Розділ 11. Кімната без дверей

До свідомості мене повертає головний біль. Тупий, пронизуючий, нестерпний. Однією рукою опираюся на лікоть, іншу притискаю до потилиці. Кілька хвилин так сиджу. Приходжу до тями. Біль ніби трохи зменшується, розум прояснюється. Розумію, що сиджу на килимі в якійсь кімнаті. Правда кімнатою це складно назвати: навколо бачу бетонні стіни, ніби я знаходжуся в якомусь бункері. До стіни прикріплений ліхтарик з мерехтливим світлом. І що найдивніше – тут нема дверей! Як таке можливо взагалі ?

Повільно піднімаюсь на ноги, роблю кілька кроків, намагаюсь зосередитися. Ні, такого не може бути, тут повинен бути потаємний хід, якась прихована кнопка або ричаг… Та хоча б щось, за допомогою чого, можна відкрити цю кляту кімнату!

Повільно по периметру ходжу, намагаюся розглянути кожен сантиметр цієї кімнати. Починаю обмацувати долонями стіну, можливо хоч щось знайду. Відчуваю цю могильну прохолоду, яка пронизує до кісток. Моторошно. Шкірою пробігають мурахи. Бррррр.

- Нічого не розумію, - хитаю розгублено головою. Все так само повільно обходжу кімнату.

Зупиняюсь. Підіймаю голову. Дивлюсь на стелю. Бачу ледь помітний вирізьблений квадрат. Можливо це вихід? Але як же його відкрити? Як до нього дістатися? В кімнаті, жодних предметів, крім ковдри. Але як мені ця ковдра мене допоможе взагалі?

Думки роєм крутяться в голові, впадаю у відчай. Притуляюся до крижаної стіни. Повільно сповзаю вниз. Охоплюю руками коліна. Опускаю на них голову.

- Так, спокійно. Головне без паніки, - вголос промовляю.

Підіймаю голову, ще раз обводжу поглядом кімнату. Мою увагу привертає килим. І в мене виникає питання: «Для чого він тут? І чому розташований чітко посередині кімнати? Хіба не дивно?»

Дивлюся знову вгору. Килим знаходиться чітко під цим квадратом. Нахмурюю брови. Можливо, мені не здалося і це дійсно не випадковість?

Ривком встаю. Підбігаю. Хватаю за край килима та відкидаю його в сторону. Не можу повірити своїм очам. Я знайшла люк. Радісно падаю на коліна. Заганяю пальці у виямки. Міцно охоплюю за край та докладаю значних зусиль, щоб підняти його. Не піддається. Знову повторюю спробу. Марно. Навіть з місця не зрушив.

- Чорт! – голосно викрикую та вдаряю кулаком по центру цього клятого люка.

 Відбувається неймовірне: кілька разів чую клацання, після цього він опускається вниз. Чую стукіт, що доноситься знизу.

В наступну мить з’являється яскравий тонкий червоний промінь. Затамовую подих. Чекаю.

Він починає рухатися ніби за заданою траєкторією. Дивлюся вгору. Він вимальовує цифри: 2-5-5-2. Отже, це код. Цифри підсвічуються червоним кольором, але раптово вони стають зеленими.

Запитально вигинаю брову. Моєму здивуванню нема меж. Але продовжую спостерігати, що відбуватиметься далі.

Промінь починає випалювати контур квадрату.

Замкнувши контур в єдине ціле, промінь зникає. Знову чую стукіт і гучний гуркіт – люк зачинився.

- Так, добре. А що далі? Якщо тут все автоматизовано, то повинна бути ще якась кнопка, щоб відчинити цю штуковину, - розмірковую вголос.

Єдине, що спадає на думку – це ліхтар на стіні. Підходжу до нього, оглядаю: він має квадратну форму, пластиковий корпус. По боках та по центру розташовані скельця, через які випромінюється світло. Доторкаюся до нього. Легенько смикаю у різні сторони. Без змін. Починаю тягнути на себе. Здвиг. Обертаюся назад. Вирізьблений квадрат опускається до підлоги. І що я бачу в наступну секунду? Нізвідки починають з’являтися сходи. Знизу і до самої стелі. Спірально закручені.

- Напевно, удача мене сьогодні все-таки не покинула, - підсумовую і швидко біжу до них.

Спочатку обережно ступаю на першу сходинку, потім на другу. Переконуюсь в їх надійності. Піднімаюсь далі. Вже на середині.

- Якого біса? – помічаю, що найнижчі сходи починають зникати. Здається, це поганий знак. Дуже поганий!

 Починаю бігти.

Знаходячись на останніх сходинках, роблю спробу застрибнути нагору. Хватаюсь за край, якраз перед тим, як останні зникають з-під ніг. Підтягуюсь та заповзаю на горище. За гучним звуком чую, що за мною зачинився вихід.

 Я зробила це! Я впоралася. Можливо не все так погано? Можливо все ж є надія вибратися звідси?