Розділ 10. Мене ніхто не позбавить права на вибір

- Маю до тебе пропозицію, від якої ти не зможеш відмовитися, - вимовляє серйозним голосом. Я навіть здивована, невже наша зустріч розпочнеться з розмови?

- Цікаво дізнатися, яку саме? – запитую з іронічними нотками.

- Ти знаходишся у нашому світі для певної місії. Але спочатку ти повинна пройти ряд випробувань, щоб довести, що ти гідна бути обраною.

Я уважно слухаю те, що він говорить, але все це звучить настільки абсурдно, що ледве стримую себе, щоб не розсміятися.

- Так-так-так, зачекайте. – Протестую, змахуючи руками. – По-перше, я не хотіла потрапляти у ваш світ. По-друге, на жодну місію я не погоджувалася. Тому всі ваші наміри, зазнали краху.

- Твоя думка нас не цікавить. В тебе попросту нема іншого вибору.

- Пора припиняти цю безглузду розмову, - це тип явно забагато на себе бере. Володарем себе уявив чи що? Хочу втекти. Обертаюсь назад. Чорт! Встигли і з цієї сторони підкрастися. З розчаруванням повертаюся знову до нього. Скільки їх ще тут може бути? Водночас спалахує злість.

- Ніхто і ніколи мене не позбавлятиме права на вибір Тож, спробуй закарбувати це собі у пам’яті, - люто вимовляю.

- Право за яке ти щойно сказала, спочатку потрібно вибороти кров’ю, - каже так, ніби насміхається. Але сказані слова, ніби пронизують наскрізь. – Найперше і найскладніше, що тобі потрібно – це здолати мене. Результат нашого поєдинку вирішить твою подальшу долю, - як же мені остогид цей чувак.

Тільки встигаю закотити очі після його слів, раптом чую різкий хлопок, який повертає назад в реальність. Округлюю очі до неймовірних розмірів. Він в повітрі і… летить на мене, виставивши одну ногу вперед для удару. Трясця! З розгону різко стрибаю в сторону, групуюсь, роблю перекат, після піднімаюся на ноги. Моментально обертаюся. Він в цей момент приземляється, швидко встає. Я не гаючи даремно часу, швидко підбігаю та з розмаху ноги наношу сильний удар у живіт. Він згинається від різкого болю.

Якщо вже на те пішло, то шкодувати я нікого не буду. В цей момент підсікаю його ногою. Він втрачає баланс. З гуркотом падає. Але не встигаю я зробити і кроку, як він робить різкий поштовх стопою мені в живіт. Я відлітаю. Біль різкий, а потім змінюється на ниючий. Зціплюю зуби. Піднімаюся на коліно, ліктем опираюсь на іншу ногу. Чекаю. Він наближається.

Він стоїть на відстані одного кроку від мене. Зовсім поруч. Поглядом вивчає. Що ж, нехай, я вичекаю найліпший момент.

- А ти молодець, бачу, непогані навички маєш. Але переможець той, хто переміг не на початку, а в кінці, - єхидно сміється. Лиш за рухами рук, розумію, що він знімає маску. Я лиш бачу, як вона спадає вниз.  Мої очі опущені вниз, я не дивлюсь на нього, я вичікую.

Гучний ляпас по моїй щоці. Кривлюсь, але мовчу. Він лиш сміється, знущається.

- Тренувалася, щоб таких мерзотників, як ти провчити! – з викликом у голосі промовляю. З виблиском в очах піднімаю свої очі на нього – він послабив хватку, втратив пильність. Я саме на це і чекала. Відштовхуюсь опорною ногою, кулаком заряджаю по щелепі, ногою в торс. Він явно на це не очікував. Недооцінив мене. Він валиться на підлогу.

Швидко підбігаю. Закручую його руку за спину, він ричить. О, так, як же я розумію його. Обожнюю цей больовий прийом. В наступну мить замахуюсь долонею, хочу нанести фінальний удар. Хочу вирубити його. В якусь мить зупиняюсь. Замислююсь. А що тоді? Навряд чи мене відпустять так просто. Ситуація мерзенна. Їх більше. Зважую всі за і проти. Не встигаю прийняти жодного рішення, моя рука все так само звисає в повітрі. Раптом відчуваю оглушливий удар в потилицю. Перед очима все пливе, чорніє. Сили полишають мене. Послаблюю хватку. Валюсь без свідомості поруч зі своїм супротивником. Ніби здалеку долинає голос:

- Якого біса ти твориш? Хто тобі давав команду? – зі злістю викрикує він.

- Але вона явно не зі слабких. Ще один рух і вона могла тебе… - не встигає договорити другий, як чую хрускіт кісток. Це останнє, що чую, перед тим як повністю зануритись у темряву.