Розділ 6. Вогонь, який не спопеляє

Очі відмовляються в це вірити, не розумію, як таке можливо взагалі? На дорозі лежить вона… Непритомна. Розгублено повертаю голову до Єгора, дивлюся йому прямо у вічі, а з вуст лунають слова:

- Це вона… Знову. Як вона могла тут опинитися? Її ж тільки ввечері забрала швидка. Я ж їй особисто допомогла і бачила, як її повезли у лікарню, - затихаю в нестямі. Здається, що всі переконливі аргументи, які могли піддатися логічному поясненню в цей час летять шкереберть.

- Потрібно перевірити пульс, - швидко відказує Єгор та підбігає до дівчини. – Пуль є, але дуже слабкий, - відповідає коротко, приклавши пальці до сонної артерії. – Їй потрібна допомога! Терміново!

Після цих слів відбувається те, на що ми аж ніяк неочікували. Вона відкриває очі. Тільки глянувши в них, ми обоє швидким ривком відсахуємося назад. Її очі випромінюють жовте полум’я! Як таке взагалі можливо? В наступну мить вона повільно підводиться на ноги, робить крок вперед та зупиняється навпроти мене та говорить:

- Ти наступна! – промовляє це холодним тоном.

 - Хто ти? Що тобі потрібно? Що з тобою трапилося? – напівшепотом вимовляю.

- Я не змогла, за що і поплатилася. Вони обрали тебе – ти сильніша, - промовляє з тим же кам’яним обличчям.

- Хто вони? Навіщо я їм? – запитально вигинаю брову, щоб дізнатися, хоч щось, бо зараз я ні чорта не розумію, що відбувається!

- Скоро дізнаєшся, вони вже йдуть за тобою, - і після цих слів вона закриває очі, робить крок назад і буквально за секунду її тіло огортає вогонь. Яскраве полум’я охоплює її тендітний силует і вони зникає! Зовсім! Вона не згоріла, не спопелилася, а саме зникла! Немов розчинилася в повітрі.

З жахом повертаю обличчя до Єгора:

- Прошу, тільки скажи, що мені це приснилося, - благально вимовляю.

Але судячи з погляду хлопця, то – ні, я не сплю, а шкода. Прикриваю долонею обличчя, мені потрібен час, щоб осмислити все, що тільки-но сталося. Але здається, що все тільки починається.

З-за спини чую різки гуркіт, ніби небо щойно розкололося навпіл від розряду блискавки.

Я не опишу точно, що відчуваю в цей момент, але можу запевнити, що відчуття не з приємних. Одна справа, коли ти відчуваєш страх: ти чогось боїшся, тебе це лякає. А тут зовсім інше. Страх – відсутній. Я не контролюю дану ситуацію, бо вже не знаю чого очікувати в наступну секунду. Атмосфера ще більше нагнітається.

Раптово Єгор підходить до мене впритул охоплює мої руки та промовляє наступні слова:

- Що б з нами не сталося, ти з усім впораєшся, я в це вірю. Ти володієш великою силою, навіть якщо мова йдеться про щось паранормальне. Просто - вір в себе! – тільки встигає промовити ці слова, як нізвідки з’являються силуети людей, що оточують нас в коло. Їх семеро. Одягнені вони в чорний костюм, а обличчя закрито чорною маскою, з-під якої видно лиш очі.

Як за сигналом, одночасно з Єгором приймаю бойову позу та разом готуємося до нападу. Як на диво вони не поспішають, а просто стоять.

Затамувала тиша, я зберігаю спокій та пильную за кожним їхнім рухом.

- Що вам потрібно? Хто ви такі ? – вирішую порушити цю гнітучу тишу.

- Скоро дізнаєшся, підеш з нами. Хлопцю даємо хвилину, щоб звалити звідси, інакше і його заберемо разом з тобою.

Їхні слова діють на мене як сигнал. Сигнал - прорвати оточення, але моя спроба зазнає краху в наступну мить – мене пронизує струмом і я валюся на землю. Єгор повторює спробу з іншої сторони, наносить удар, але і на нього чекає така ж участь - з гуркотом валиться на земилю. Ривком підіймаємось та за кілька кроків знову опиняємося у центрі кола.

- Якого? Що за чортівня відбувається ? – різко випалюю. – Це ще що за паранормальна фігня? – з обуренням відрізаю.

- Всі твої спроби – марні, хлопець ще має вибір, а от ти – ні. Наша магічна сила діє лиш на вашій Землі, тож ми тебе без проблем знайдемо та заберемо, тож втекти можеш навіть не намагатись.

- Май на увазі, я з тобою, - в цей час впевненим та серйозним тоном промовляє Єгор.

- Ні! Чорт забирай, якщо мене це не омине, то ти не повинен у все це вв’язуватися. Випустіть його негайно.

- Я не піду! Це остаточне рішення. – з непорушною твердістю промовляє хлопець.

В цю мить ці інкогніто починають щось бурмотіти, направляючи руки до кола, щось схоже на заклинання. В колі з’являється яскравий палаючий шар, який щосекунди збільшується в розмірах. Спокійно дивитися на це все я не збираюся, тож вирішую зробити ще одну спробу. Ривком подаюся вбік, до рандомного ніндзя (назвемо їх так), замахуюсь ногою, щоб нанести комбінований удар. Тільки-но моя нога торкається його торса, як в цю ж мить відчуваю сильний пронизиючий біль. Мене струмом відкидує назад до центру і я відчуваю як перед очима темніє і сили полишають мене, лиш через напіврозчинені очі бачу це сяюче небезпечно яскраве світло, яке все ближче та ближче наближається до мене. А потім настає цілковита темрява.