Розділ 1

Ярина прокинулась від перших теплих сонячних весняних промінчиків. Сонно протерши очі, піднялася з ліжка і покрокувала до балкону насолодитись звуками природи.

Жила вона в приватному будинку на узліссі: чисте хвойне повітря, спокій та тиша – все, що потрібно для активної молодої дівчини. Їй було всього лиш 21 рік. Вела здоровий та активний спосіб життя. Кожен ранок починала з ранкової пробіжки зі своїм вірним другом та охоронцем Арчі – собакою породи "Німецька вівчарка», яка, будучи ще цуциком визнавала лише її – свою Ярину. Кожного дня це миле щеня бігало слідом за своєю господаркою. Недарма кажуть, що собаки обирають собі людей зі схожим характером. Вони це відчувають і залишаються з ними назавжди. Так, і це саме про цих двох.

Не описати словами, як Яринка верещала від захвату, побачивши на ґанку це миле створіння. Це був подарунок на її день народження від батьків – вона завжди хотіла собаку, але умови не дозволяли, оскільки з самого дитинства вона проживала у місті в двокімнатній квартирі і собака великої породи в неї явно не вписувавсь. Але все змінилося з тих пір, як Яринка стала переможницею міжнародних спортивних змагань та отримала значну суму винагороди, на яку змогла придбати будиночок за містом та машину, адже потрібно було на чомусь добиратись у місто: роботу та навчання ще ніхто не відміняв.

Тож, зважаючи на ці обставини, батьки вирішили подарувати своїй дочці цуцика, адже це була одна з її мрій, а  мрії мають властивість здійснюватись.

Кожного дня ці двоє ходили на прогулянку в ліс. Яринка завжди виділяла по кілька годин для навчання собаки. Він зі свого боку швидко всьому навчався та беззаперечно виконував всі команди своєї господарки. Згодом він підріс і перетворився на строгого та серйозного собаку, від погляду якого, зупинялося дихання, а серце йшло у п’яти.

У нього існувало кілька правил: якщо людина приходить з гарними намірами, він уважно спостерігає, відслідковує кожен рух та зберігає непорушно свою позу, але якщо бачить, що це злодій, то не заздрю я йому – бігтиме далі, ніж бачитиме і добре, якщо штани вціліють. З такими екземплярами Арчі довго не церемонився, відразу мав намір показати, кому належить територія і хто тут головний.

Тож повернемось до того сонячного ранку. Ніхто не міг і уявити, що спокій та тишу цих двох може щось порушити.

Яринка підійшла до краю балкону, ліниво потягнулась. Сьогодні якраз почались вихідні і не потрібно їхати ні на навчання, ні на роботу. Особливих планів не мала, тож вирішила цей день присвятити собі. Вона була графічним дизайнером, брала участь у розробці рекламних роликів. На роботі вона була ледь не найкращою з працівників, хоча через це деякі колеги її недолюблювали і постійно намагались навести на неї наклеп або ж зробити підлість. Вона на них не звертала уваги. Попри всі проблеми її справи йшли вгору, тож на найближчі дні її гарного настрою ніхто не міг зіпсувати.

На балконі в неї стояв диванчик зі столиком, на якому вона любила проводити час за чашкою чаю та книгою. Тож, і в цей раз вона присіла на нього та заглибилась в розповідь книги. Але раптом її ритуал порушив телефонний дзвінок.

«Цікаво, хто б це міг бути,  промайнуло в її думках», - глянула на екран телефону, на якому було написано Ніка.

Вероніка була її найкращою подругою з дитинства. Їх знайомство відбулось у родинному колі з друзями батьків, які разом з собою взяли і свою донечку – такого ж віку, як і Яринка – 5 років. Як не дивно, але ці двоє відразу знайшли свою дитячу мову. Яся в захваті від такого знайомства відразу схватила Ніку за її ручку і потягла її щосили до своєї кімнати, щоб показати їй свої іграшки та нещодавно відпрацьовані  прийоми, яким вона навчилась на заняттях з рукопашного бою.

День за днем, рік за роком дівчатка разом росли, багато спілкувались, проводили разом літні канікули та не помітили, як вже стали дорослими дівчатами, які все так же само були нерозлучні, часто один одного виручали та підтримували у важкі хвилини.

Але з початком студентського життя у Ніки з’явились друзі, які постійно запрошували її на дискотеку, вечірку або ж клуб. Ніка всі зусилля докладала, щоб і Ярина з ними сходила, хоча б раз, обґрунтовуючи це тим, що з ними дуже весело і вона з ними подружиться. Але вона мала протилежну думку. Щось було таке, що відштовхувало її від цієї компанії.

Через кілька днів в Ніки День народження, Яся отримала запрошення, в якому було вказано місце святкування – заміський будинок. Відразу почали з’являтись думки, що там буде вся компанія, але не піти вона не може, так як це її найкраща подруга дитинства. І звісно, що вона погодилась.

Якщо із подарунком було все вже вирішено, то із одягом потрібно було подумати. Яся не хотіла одягатись занадто святково, але і у спортивному теж прийти не може. А це означає, що прийшов час оновити гардероб. Тож не довго думаючи сіла за кермо машини і поїхала у місто пройтись по магазинах.

Зайшовши, в один магазин, погляд впав на костюм на манекені – джинсові штани вільного крою з високою посадкою та білий топ на бретелях. «Те що потрібно! Потрібно приміряти» - промайнула думка.

Тільки-но зайшовши в магазин, відразу підбігла дівчина-консультант, мило привіталась та запропонувала допомогу:

- Доброго дня! Чим я можу допомогти?

- Доброго дня! Підскажіть, будь ласка, чи є у Вас костюм, що на вітрині,  мого розміру?

- Так, звісно. Проходьте до примірочної, я Вам його принесу.