Розділ 19

Я прокидаюся від настирливої вібрації телефона. На екрані висвітлюється ім'я Джесс, а потім – п'ятдесят пропущених дзвінків від неї. Нічого собі, думаю я, протираючи заспані очі. Годинник показує майже другу годину дня, і я розумію, що провалялася в ліжку не весь ранок, а пів дня. Відтоді, як ми з Данте засинаємо разом, я забула, що таке безсоння. Ми наче помінялися з ним місцями, й тепер без сну поганий вигляд має тільки він.

Я повертаюся до хлопця. Він міцно спить, тому в мене є нагода кілька хвилин насолодитися досконалими рисами його мужнього, вродливого обличчя. Мені подобається вивчати його. Аби я була скульптором, я б обов'язково виліпила його. 

Мої губи горять від поцілунків Данте. Я одурманена ними, як найсильнішим наркотиком. В голові коїться каша, а тіло перетворилося в один суцільний й оголений нерв. Я не очікувала, що так реагуватиму на фізичну близькість з ним. Адже, окрім поцілунків, між нами нічого не було. Ми навіть не роздяглися. Він обіймав мене, й під звуки його серцебиття ближче до світанку я заснула.

Я присуваюся ближче до нього, відгортаю в бік сплутане волосся, що падає на його лице, й торкаюся губами його щоки. 

— Принцесо? — він сонно усміхається, притягуючи мене до себе.

— Привіт, — тихо відповідаю, опускаючи голову йому на плече. На моїх щоках розквітає рум'янець. Я не готова зустрічатися з ним поглядом після палких поцілунків, не готова пояснювати, чому перша поцілувала його. Я відчуваю сум'яття, проте не шкодую. Анітрохи. Цілуватися з Данте - все одно, що померти від насолоди, пройти всі дев'ять кіл пекла, а потім опинитися в раю, і знову померти від насолоди. Це неймовірно. 

— Привіт.

Він розплющує очі й дивиться на мене, приголомшливо спокусливий спросоння. 

— Це перетворюється в погану звичку, — зауважую я, задоволено усміхаючись.

— Боїшся звикнути?

— Боюся, що доведеться відвикати.

На мить ми обоє замовкаємо. Не потрібно було говорити та псувати наш ранок. Але я сказала. Бо рано чи пізно ми розійдемося, він знає це не гірше мене. 

— Якщо дуже сильно бажати, бажання обов'язково здійсниться. Загадай, щоб після всього, що на нас чекає, ти залишилася зі мною. 

— А ти хочеш цього?

— Зважаючи на вчорашнє, тепер я не зможу відпустити тебе, принцесо. 

Він цілує мене. Тіло миттєво реагує на його ласку вибухом відчуттів, через що я не впізнаю себе. Кожна клітина тремтить від задоволення, кожен нерв палає від жару його поцілунків. Ми як двоє спраглих, які врешті дібралися до джерела, й жадібно втамовують жагу. Байдуже, скільки часу знадобиться. Ми не скоро відпустимо одне одного.

На тумбочці знову вібрує телефон. Один раз, потім другий, третій. Я не кваплюся відповідати, але він продовжує розриватися від дзвінків. 

— Візьми трубку, — Данте відривається від моїх губ і ніжно цілує в шию, там, де відчувається пульс. Я млосно видихаю, мружачи від насолоди очі, поки він поцілунками прокладає доріжку до ямки між ключицями. Кожен поцілунок, як міцний дурман, викликає запаморочення в голові.

— Данте, що ти... робиш? 

— Хочу, щоб ти думала тільки про мене, коли покинеш це ліжко.

— Ти вже звів мене з розуму.

Я обіцяла собі не зізнаватися в почуттях до Данте, та мої обіцянки руйнуються, як неміцні цегляні стіни, варто мені пізнати близькість з ним. Я червонію від його уважного погляду й швидко відсуваюся на безпечну відстань, щоб хоч трохи прийти до тями. Він усміхається мені, бере за руку і залишає ледь відчутний поцілунок на зап'ястку. 

— Я приготую каву. Не затримуйся довго, гаразд?

— Гаразд.

Данте встає з ліжка та йде зі спальні, на ходу знімаючи з себе футболку. Мені впадає в очі татуювання на його лівому плечі – той самий червоноокий дракон, що на картині в вітальні. Він плавно в'ється вісімкою вздовж лівої лопатки аж до ребер. Його паща розкрита й видно величезні гострі зуби, а очі немов би палахкотять від люті.

— Данте! — гукаю я хлопця. Він повертається та здивовано дивиться на мене. Вигляд його рельєфного, мускулистого тіла й кубиків на животі на кілька хвилин відбирає в мене дар мовлення. Я ніяковію від непристойних фантазій, що виникають в голові, й відводжу погляд, щоб не витріщатися на нього. На щастя, телефон вкотре розриває дзвінок Джесс, тому Данте жестом показує "поговоримо пізніше" і зникає за дверима. 

— Чорт забирай, ти чого не відповідала раніше? — сердито волає подруга в трубку. — Я думала, з тобою щось сталося! Ти хоч маєш совість? Чи через свого хлопця вже забула про все на світі?

— Пробач, Джесс. Я збиралася подзвонити, чесне слово. 

— В компанії кіпіш з самого ранку, щоб ти знала. Всі обговорюють вас. Твій батько розлючений, як той дідько, а дурень Террі розшукає тебе повсюди. Він сказав, що якщо ти не приїдеш, в тебе будуть величезні неприємності. Він постарався на славу, Робін. Вони перевернули догори дриґом весь офіс, і зараз трусять твій кабінет. Не уявляю, що вони там шукають, але тобі варто остерігатися дурня Террі.

— Не можу повірити, що їм не достатньо галереї та квартири. 

— Ти затіяла справжню війну з ними, дівчинко. Дурень Террі шаленіє від однієї думки, що ти належиш іншому. Йому немає діла до компанії, його хвилюєш тільки ти. Тому він не заспокоїться, ти ж розумієш.