Розділ 14

― Що саме тебе цікавить?

― Почни з колишньої нареченої. Я не хочу виглядати дурною в очах твоїх родичів наступного разу.

Я лягаю поруч із Данте на траву, наші пальці зустрічаються, але ні він, ні я не прибираємо руку. Ми дивимося на зірки, й ця ситуація нагадує мені сцену з романтичного фільму. Адже яка дівчина не мріє лежати разом із вродливим хлопцем під зоряним небом? Я мрійливо посміхаюся, та Данте, на щастя, моєї усмішки не бачить.

― Я, Клемент, та Дейзі виросли разом. Ми були дуже дружні до того моменту, коли всі не подорослішали настільки, щоб зрозуміти, що подобаємось одне одному. Дейзі трохи самозакохана, щось на зразок нарцисизму, але тоді я не розумів цього. Вона грала з нами, її тішило те, як ми ревнуємо її, й поступово наші з кузеном стосунки почали псуватися. Якось все дійшло до серйозної бійки, тому мій батько вирішив, що буде краще, якщо я поїду.

Його голос надломлюється, через те він ненадовго замовкає. Це вперше, коли він згадує батьків. Я здогадуюсь, що трапилося щось погане, й нерішуче торкаюся його пальців своїми, потім беру його за руку. Моя долоня ідеально вміщується в його долоні. Я переплітаю наші пальці, відчуваю, як великим пальцем він починає креслити кола на моїй руці.

― Вони дозволили мені обирати самому. Глибоко в душі батько, напевно, знав, що я піду їх стопами, що марно мене переконувати, тому він не заперечував, коли я захотів стати художником. Але мати була проти. Чому, я дізнався лише через роки. Мені шкода, що я не можу повернути час та все виправити.

― Ти... сумуєш за ними?

― Іноді мені їх не вистачає, принцесо. Я мало проводив із ними часу, тому що на першому місці для них завжди була творчість. Але вони дуже любили мене через те, що я був їхньою єдиною й довгоочікуваною дитиною. Коли я поїхав вчитися в академію, Дейзі поїхала за мною. На це ніхто не розраховував, навіть я. Мені завжди здавалося, що Клемент подобається їй більше.

― В результаті, вона все одно обрала його. Щиро кажучи, я не розумію її. В нього ж на лобі написано, що він мерзотник.

― Він – лише спосіб, щоб залишитися в нашій родині. Крім себе вона більше нікого не здатна кохати.

Я перевертаюсь на живіт, підпираю кулаками підборіддя, та дивлюсь на хлопця. Вогонь майже згас, тому я ледве можу розрізнити риси його обличчя. Але це не важливо. Зараз ми знову довіряємо одне одному, він, схоже, не гнівається на мене, і я дійсно рада цьому.

― Коли вона сказала, що, окрім неї, ти нікому належати не будеш, ніби ти – якась річ, в мене виникло жахливе бажання її побити, ― зізнаюся я, й чую, як Данте тихо сміється.

— Клемент був не правий тоді, на кухні. Так, я обожнював її, як ненормальний, вважав своєю музою, проте, я не любив її щиро, Роббі. Це було безглузде юнацьке захоплення. Я гадки не мав, що означає справжнє кохання, коли ти заради іншої людини готовий віддати життя. Так кохали мої батьки. Але не я. Можливо, я просто жадав задовольнити его всередині мене, та не усвідомлював цього. Дейзі ж доклала всіх зусиль, щоб я став залежним від неї, наче від чогось життєво необхідного. Наче якийсь наркоман. Зрештою, в неї вийшло. Коли я втратив батьків, мені потрібен був той, хто втримає мене від нерозсудливості, що відібрала мій здоровий глузд. Я був здатен на все, розумієш? Я не усвідомлював, що правильно, а що ні. Так я виправдовував себе.  Замість порятунку, який я шукав у ній, вона зрадила мене. Дивно, що я розповідаю це тобі. Ти ж знаєш, я не довіряю людям. Анітрохи. Та коли я вперше побачив тебе, таку тендітну, беззахисну й войовничу одночасно, в мене виникло почуття, що я знав тебе все життя, що я можу тобі відкритися. Звичайно, я не зрозумів, що ти − та сама дівчина з Х'юстона. Ти сильно змінилася. Але я добре пам'ятаю те божевільне дівчисько, котре поцілувало мене в чоловічому туалеті. Чесно кажучи, то було не найромантичніше місце для поцілунків, принцесо.

Наші очі зустрічаються в темряві, я чую, як прискорено калатає моє серце. Навіщо він це сказав? Щоб знову сплутати мої думки? Хоча, він навіть не здогадується, які почуття викликає в мені. Я сама до ладу в них ще не розібралася. То все заперечую, то приймаю дійсність, якою вона є, й думаю, як сумуватиму за ним, коли ми розійдемося. Адже рано чи пізно, мені доведеться подивитися правді у вічі. Ось тільки я не знаю, чи буду готова до наслідків. Він же розіб'є моє серце.

— Як ви розлучилися з Дейзі? ― я знову лягаю на траву поряд з ним та поглядаю на Велику Ведмедицю. Дві найяскравіші зірки сузір'я називають Аліот і Дубхе. Вони вказують на Полярну зірку, а вона – на північний напрямок. Стародавні греки прозвали сузір'я ведмедицею через те, що в Греції воно знаходиться настільки низько над горизонтом, ніби до нього можна дотягнуться рукою. Вони вважали, що в місці над сузір'ям живуть одні ведмеді. Але, якщо вірити легенді, Велика ведмедиця – це дочка царя Лікаона, Каллісто. Дружина Зевса, Гера, перетворила її на страшну тварину, коли дізналася про її зв'язок з чоловіком, а Зевс підняв її в небо та розташував як сузір'я, намагаючись захистити кохану від смерті.

— Вона вступила до академії разом зі мною. Іноді мені здається, вона зробила це лише тому, щоб наша з нею історія була схожою на історію моїх батьків. Вона захоплювалася ними, обожнювала, коли мама в черговий раз переповідала, як познайомилася з батьком. Дейзі навіть обрала скульптуру як напрям мистецтва, котрий зібралася вивчати в академії. Але в ній не було справжнього таланту, розумієш? Вона не могла відчути світ з усіма його вадами та досконалостями, як відчувала моя мама. Ніхто б не зміг. Вона була дивовижною, Робін. Якось я покажу тобі її скульптури.