Розділ 13

Ми не повертаємось на вечірку, як я очікую. Не повертаємось в будинок, не закриваємось в спальні. Не йдемо зустрітися з моїм батьком. Ми навіть не розмовляємо. Він веде мене з саду, підтримуючи за талію, щоб я не впала, його близькість діє на мене краще будь-яких ліків. Я заспокоююсь, хоча все ще серджуся на нього, але образа довго не триватиме, я знаю. Як би я не заперечувала, як би не переконувала себе в протилежному, та в безпеці я почуваюся тільки поруч з ним. Мені потрібно стільки всього запитати його, щоб зрозуміти, чому він так раптово пішов, нічого не пояснивши. Але ж мої запитання зачекають. Він поруч, і це головне.

Ми йдемо до воріт, у яких Данте залишив свою машину. Невже ми поїдемо звідси? А як же правило його діда: ночувати вдома, якщо в тебе сім'я? Я питливо дивлюся на нього, але він відкриває для мене передні двері й жестом запрошує сідати. Гаразд, про це теж потім спитаю. Якщо він не боїться розгнівати діда, то я тільки за, щоб не ночувати під одним дахом з дурнем Террі.

Я забираюся всередину, він зачиняє двері, обходить капот машини й сідає поряд зі мною на місце водія. Я натягую спідницю на роздерті коліна, потім дивлюсь на свої руки. Кров на них вже висохла й набула темного відтінку. Це кров Террі. Я згадую, як гамселила камінцем його кінцівки, щоб вивільнитись з його міцної хватки. Нудота миттєво підступає до горла. Я не така людина, я не божевільна. Я просто боронилася. Боялася, що він зґвалтує мене. Я не навмисне це зробила.

― Принцесо, ― стурбований голос Данте змушує мене підвести очі. Я зустрічаюся з ним поглядом, бачу в чорних зіницях власне відображення. Він так ніжно дивиться на мене, хоча його губи твердо стиснуті, а чоло хмурніє. Я розумію, наскільки жахливо виглядаю зараз, але, загалом, зі мною все добре. Щоправда, скроня розпухла й болить, на обличчі запеклася кров, а там, куди Террі вдарив мене, скоро з'явиться синець. Я зітхаю, переводжу погляд на дзеркало над лобовим склом, бо не в змозі витримати пронизливий погляд Данте. Хлопець пильно вивчає мене. В дзеркальному відображенні я помічаю, що ліф сукні розірваний, й розумію, що сиджу перед ним напівоголеною. Квапливо прикриваю груди руками, він бачить це, в його погляді різко спалахує гнів.

― Це він зробив? ― він присувається до мене ближче, простягає руку та обережно торкається пальцями пораненої скроні.

― Ти не дотримався своєї обіцянки, ― тихо відповідаю я, відчуваючи, як сльози знову навертаються на очі. ― Ти обіцяв, що не відійдеш від мене ні на крок. Ти залишив мене. 

― Пробач, ― він пригортає мене до себе й ніжно обіймає. Я вкотре ховаю обличчя в нього на грудях. Він заспокійливо гладить мене по спині.

― Чому ти не поговорив зі мною? Чому взяв та поїхав? Я знаю, ми навіть не друзі, та я все одно хвилювалася за тебе.

― Мені необхідно було побути одному, а потім з'явилися деякі справи і я затримався в місті.

― Це через слова Клемента?

Данте миттєво напружується. Ледь відсторонившись, однією рукою він бере мене за підборіддя й змушує подивитися йому в вічі.

― Він щось сказав тобі?

― Ні. Але у твою спальню заходила Дейзі з якоюсь дівчиною, я чула їхню розмову. Як розумієш, темою розмови був ти.

Його великий палець гладить мою щоку. Я ніяковію від цього раптового жесту. Ні, тільки не зараз. Ти не можеш сплутати всі мої думки своїми дотиками. Я ще не отримала відповіді на свої запитання.

― Тобі доведеться розповісти мені. Я не збираюся виглядати повною дурепою в очах твоїх родичів, як це було вчора, ― наполягаю я.

― У нас не такі стосунки, принцесо.

― Я твоя законна дружина. Мені не подобається, що в моїй присутності якась дівчина складає план, як відбити тебе.

― Ревнуєш?

― Чому я маю ревнувати? ― я червонію. ― Ти сам сказав, що ми не в таких відносинах. До того ж ти хлопець не на мій смак.

Очевидна брехня. Данте, схоже, це розуміє, тому що його чуттєві губи вигинаються в глузливій усмішці, але, на щастя, він нічого не каже. Я навіть витримую його уважний погляд, хоча серце справно виконує сальсу, варто хлопцю зруйнувати мій особистий простір своєю близькістю.

― Гаразд, я розповім тобі, але натомість ти теж розкажеш свій секрет. Так ми зможемо бути друзями.

― Це не чесно. Я знаю половину твоєї історії, навіть перестала на тебе сердитися.

― Ти сердилась на мене? ― дивується він.

― Ще й образилася. Ти мав попередити, що твій кузен відбив в тебе твою наречену.

― Ти маєш рацію, тобі треба знати це. Клемент не та людина, якій можна довіряти. Тож будь з ним обережною, гаразд?

Данте випускає мене з обіймів, я неохоче відсторонююсь від нього й пристібаю ремінь безпеки. Він заводить машину, розвертається та виїжджає на дорогу. Я спостерігаю за ним, схрестивши руки на грудях. Мої щоки горять від того, що збоку все виглядає так, наче ми справді закохані. Ми поводимося саме так. Якщо він не розсердиться на мою правду, ми станемо з ним друзями. Я б дуже хотіла. Він насправді мені подобається. Я не проти проводити більше часу з ним, впізнавати його, підтримувати й бути поряд, коли йому це потрібно. Адже, крім Джесс, в мене більше немає друзів. Він й так знає про мене набагато більше, ніж моя подруга.