Розділ 12

Гості збираються на задньому дворі садиби близько сьомої години. Через відкрите вікно я чую їх гучні голоси під акомпанемент інструментальної музики, бачу, як офіціанти розносять напої з закусками, розрізняю фігури Філіпа й Серени, Дейзі з Клементом, Айві. Але я продовжую стояти посеред спальні, безглуздо чекаючи, коли приїде Данте, й нервово поглядаю на стрілки годинника щомиті. Чим довше чекаю, тим довше тягнуться хвилини, і в серце закрадається погане передчуття. Чому його ще немає? Чому він не повертається? Я не знаю цих людей, вони мені чужі. Я не можу вийти до них сама, без нього.

― Тобі доведеться піти, ― Джесс підходить до мене, обіймає за плечі й теж дивиться у вікно.

― Як думаєш, чому він так чинить? ― тихо питаю я.

― Можливо, щось трапилося, тому він затримався. Зателефонуй йому.

― В мене немає його номера.

Джесс закочує очі, я з досадою зітхаю. Розумію, як це дивно звучить. Адже я його дружина. Я встигла переночувати в його будинку, та не встигла запитати його номер телефона. Не надіялася, що він так швидко втече від мене. Я ж про нього нічого не знаю. Анічогісінько.

― Окей. Якщо спитають, скажеш, що він у дорозі та скоро буде. Ми повинні йти, Роббі. Ти не можеш ховатись тут всю ніч.

Я киваю, повертаюся до подруги, вона занепокоєно дивиться на мене. Її волосся ретельно укладене в зачіску, тому бурштинові очі здаються двома величезними колодязями на маленькому, округлому обличчі, через що виглядає вона зовсім юною. Струнку фігуру облягають бордові штани каррот і білий топ, на білосніжній, лебединій шиї сяють рубіни. Вона посміхається яскраво нафарбованими губами, бере мене за руку, веде на двір. Добре, що вона приїхала, думаю я. Інакше я б залишилася зовсім одна.

Ми проходимо повз групи людей до вільного столика. Вона бере в офіціанта два коктейлі, один простягає мені.

― Спробуй розслабитися, дівчинко. Не роби таке трагічне обличчя, наче ми на похороні. Ти тепер Робін Сорано. Тому поводься відповідно.

Я відразу випиваю коктейль й морщуся від несподіваного вогню в горлі. Напій міцний, напівсолодкий, зі смаком лайма. Всі мої нутрощі миттєво спалахують від нього, як від доторку сірника. Я кашляю, й подруга сміється з мене.

― Не пий так швидко, інакше миттєво сп'янієш.

Було б непогано, проноситься в голові. Та я швидко відганяю цю думку від себе. Не можна приймати дурні рішення лише тому, що якийсь хлопець засмутив мене. Хіба раніше такого не було? Я безліч разів розчаровувалася в людях. В близьких мені людях. А Данте... Тимчасово фіктивний чоловік. І що? Все, що пов’язано з ним, все одно чіпає мене, як би я не заперечувала сама собі.  

Я поглядом шукаю його в натовпі. Розум стверджує, що в мене немає приводу засмучуватися. Ми ніхто одне одному. Але ж дурне серце не розуміє. Я згадую, як він тримав мене за руку, згадую тепло його тіла, коли обіймала його, згадую наш перший ранок разом. А потім поява Клемента перевернула все догори дриґом, все зіпсувала. І як мені не злитися? Я уявляю, як Данте почувався від того, що його колишня каламутить воду з його кузеном. Як відправила його за ґрати, щоб бути з іншим. Адже такий сценарій подій цілком можливий.

Джесс помічає когось знайомого, перепрошує та йде. Я підходжу до столу з напоями, беру пляшку червоного вина й порожній келих. В мене немає бажання виправдовуватись перед Філіпом чи іншими родичами Данте, брехати їм, тому я вирішую зникнути до того, як вони здибають мене серед гостей. Я прямую до саду. Там сідаю на свіжоскошену траву, ховаюся під тінню куща з небесно-блакитними гортензіями, й знімаю з ніг босоніжки. Спекотний літній вечір пестить оголені ділянки моєї шкіри. Я прикриваю очі, прислухаюся до шелесту дерев та стрекотіння коників, трохи заспокоююсь. Насправді все має бути ідеально. Вперше за довгий час я виспалася, мені не снилися кошмари, дурень Террі не зіпсував мій ранок. Тоді чому я продовжую відчувати спустошеність у собі? Я не втомилася, мій мозок не кипить від уявних постатей, які нетерпляче рвуться на папір, очі не мружаться від денного світла. Я звичайнісінька людина принаймні зараз. 

Відкоркувавши пляшку з вином, я наповнюю келих й думаю про те, що не треба було красиво одягатися. Все одно ховаюся тут. Але Джесс наполягала, щоб я одягла коктейльну сукню нюдового кольору з відкритим верхом і відвертим V-вирізом, коли побачила її серед моїх речей. Частина мене погодилася, бо хотіла бути гарною, жіночною в цей вечір. Хотіла досадити Дейзі. Інша частина, розважлива та правильна, настирливо нашіптувала на вухо, що все це підозріло пахне ревнощами. Ну, й гаразд, погодилася я, виправдавши себе тим, що являюся законною дружиною найкрасивішого хлопця на планеті. Але зараз, сердячись на Данте, я сердилася на себе також. Стадія безглуздих вчинків – це перша ознака того, в чому я нізащо не зізнаюся. Я ж обіцяла собі не втрачати від нього голову. 

― Ось ти де, красуне, ― перед моїми очима раптово з'являються ноги в коричневих штанях та начищених до блиску черевиках. Я підіймаю голову, щоб побачити їх власника, й зустрічаюся з липким поглядом Клемента. Його тонкий рот розтягується в білозубій усмішці, а очі блукають по моєму тілу. Ми вперше опиняємось наодинці, й мені анітрохи не подобається його присутність.

― Тобі щось треба? ― сухо питаю, встаючи з трави.

― Ти кудись зникла, ми всі захвилювалися. Приїхав твій батько, хотів побачитись з тобою. Знаєш, він дуже здивувався, коли почув новини. Схоже, що нові родичі не входили до його планів.