Розділ 11

Так міцно, без сновидінь, я спала дуже давно. Навіть не згадаю, коли.

Я розплющую очі, перевертаюся в зручному ліжку та бачу, як сонце заливає спальню яскравими золотавими променями. Відчуття втоми залишається десь позаду, мій розум прояснюється настільки, що я знову здатна міркувати головою, щоб не творити жодних дурниць. Я не пам'ятаю, як опинилася в ліжку, але пам'ятаю, як обіймала Данте. Мені стає соромно. Це виглядало так, наче я користуюся моментом, щоб пообтискатися з ним, як та парочка на дивані. Жахіття.

Відкинувши ковдру, я сідаю на ліжку, звішуючи ноги на підлогу, й дивлюся на своє зім'яте плаття. Я не знаю, де спав Данте, проте йому вистачило розуму не роздягати мене. До такого я ще не готова. Навіть добре, що я відключилася. Інакше мені було б незручно спостерігати за ним всю ніч, милуватися тим, як він виглядає уві сні, як він спить. А я точно спостерігала б.

Мої речі досі лежать на підлозі. Потрібно розібрати їх. Але спочатку прийняти душ й поїсти. Я дуже голодна. Шлунок голосно бурчить, а голова паморочиться. На цей раз від голоду. Я підводжуся на ноги, прибираю з лиця сплутане волосся й підходжу до сумки. Дістаю засоби гігієни, чисту білизну та одяг, згрібаю все в оберемок, й шкутильгаю затерплими ногами до ванної кімнати.

― Доброго ранку, спляча красуне, ― двері відчиняються прямо перед моїм носом, і я зустрічаюся з Данте. Він одягнений в одні джинси, в руках тримає рушник, а з його мокрого скуйовдженого волосся на рум’яне обличчя капає вода. На таке спокусливе видовище одразу після пробудження я не розраховую. Розумію, що не повинна дивитися, та не можу втриматися. Проходжуся очима по його широких плечах й гострим ключицям, опускаюся поглядом нижче, до ідеального, рельєфного живота. Боже мій, та в нього кубики! Данте ловить мій погляд, його губи розтягуються в глузливій посмішці, на щоках миттєво появляються ямочки. Моє обличчя перетворюється в стиглий помідор.

― Котра година? ― видавлюю з себе.

― Вже опівдні, принцесо. Ти спала так міцно, що я не хотів тебе будити.

― Що сказали твої родичі, коли я не спустилася до сніданку?

― Вони вирішили, що ти втомилася, сама знаєш, через що. 

Від збентеження я втикаюся обличчям в одяг, який притискаю до грудей, відчуваючи сум’яття. Навіть не наважуюся поглянути на хлопця ще раз.

― Ти отримуєш таємне задоволення, так? ― сердито питаю його.

― Я тільки відповів на твоє запитання.

― Гаразд. Спершу я приведу себе до порядку, потім підемо поїмо, й ти мені розповіси, які в нас плани на вихідні. ― Я протискаюся повз нього в ванну кімнату, зачиняю двері та голосно додаю: ― Будь ласка, звільни місце для моїх речей і подумай, яку кімнату я можу тимчасово зайняти, як студію. Мені потрібно малювати, щоб завершити картини для виставки.

Я роздягаюся догола, стаю під струмені гарячої води, й поки миюся, обмірковую свої подальші дії. У мене безліч секретів, половина з яких пов'язана з Данте. Якщо я не зізнаюся йому зараз, наші відносини зіпсуються в майбутньому. Я чудово розумію, що пізніше пошкодую про це. Але, з іншого боку, у нього також є секрети. Він нічого мені не розповів, проте із вчорашніх розмов я зрозуміла, що наш фіктивний шлюб йому також на руку. Тоді чи зобов'язана я говорити йому все? Звісно, мені хочеться бути чесною, я не збираюся його дурити. Але як він відреагує, коли зрозуміє, що я знала його до того, як запропонувала одружитися? Адже він ненавидить брехню. Я зітхаю, вимикаю воду та витираюсь насухо. Чому я взагалі про це думаю? Спершу потрібно розв'язати нагальніші проблеми. Зрештою, ми з Данте чужі одне одному, я не маю так сильно морочитися й думати тільки про нього.

Одягнувшись у чисту білизну, джинси мом та білу сорочку, я повертаюся в спальню, дістаю з сумки гребінець, і сідаю на край ліжка, щоб розчесати вологе волосся. Данте теж встиг одягнути білу футболку. Мене смішить те, що ми майже однаково одягнені, наче справжня закохана пара.

― О котрій годині приїдуть гості? ― цікавлюся я.

― Близько шостої почнуть з'їжджатися.

― Чудово. Я встигну поїсти та розібрати речі. Ти вже вирішив, де я зможу малювати?

― Як щодо мого робочого кабінету? Крім мене, ні в кого немає ключів, тобі ніхто не заважатиме. Я не знаю, що таке таємне ти малюєш, та усамітнитися ти зможеш тільки там.

― Ти теж художник? Як щодо тебе? Немає таємних малюнків?

― Не будь такою допитливою, принцесо.

― Але ми домовилися говорити одне одному правду.

― Говорити правду означає не обманювати. Ми не домовлялися відкривати одне одному таємниці.

― Окей. Хоча б поясни дивну реакцію своїх родичів. Здається, твій дід зрадів, що ти одружився.

― Ти йому сподобалася, тому.

― А решті, вочевидь, не дуже.

― Не думай про це багато.

― Тоді ходімо снідати. Я добу нічого не їла, через те готова проковтнути слона.

Ми разом залишаємо спальню, Данте бере мене за руку й веде на кухню. По дорозі ми нікого не зустрічаємо, тому я відчуваю полегшення. У мене немає бажання псувати день похмурими фізіономіями Дейзі, Айві чи його бабусі. Тільки не після того, як я по-королівськи виспалася в його зручному ліжку.