Розділ 8

Я приїжджаю до "Старбаксу" близько восьмої. Сонна Джесс сидить за столиком біля вікна й чекає на мене, ліниво розмішуючи ложкою капучино. Вона виглядає скуйовдженою та заспаною, мені стає соромно, що я витягла її з ліжка так рано. Але мені необхідно з нею поговорити. Розповісти про все, що сталося вчора.

Я сідаю навпроти й замовляю звичайну міцну каву без цукру. Ніч видалася жахливою. Я ні на хвилину не стулила очей. Мені абияк вдалося замазати тоналкою синці під очима і привести себе в належний вигляд. Але без протисонцевих окулярів все одно не обійтись. Я реагую на денне світло, як вампір.

― Це жорстоко, дівчинко, ― бурчить подруга, оглядаючи мене з ніг до голови. ― Не уявляю, як ти тримаєшся на ногах. Я б, мабуть, давно вже померла.

Я знизую плечима. Після останньої сутички з дурнем Террі його слова ніяк не виходять з моєї голови, тому я всю ніч просиділа над малюнками мами, що збереглися, намагаючись хоч щось згадати про неї. У мене навіть половини робіт її немає. Тільки студентські малюнки та щоденник. Решту батько спалив багато років тому, нічого мені не пояснивши.

Я все хотіла зрозуміти, де дурень Террі міг побачити її роботи, але мій запалений від безсоння мозок ні на що не згодився. Я вирішила перемикнутися думками на Данте, щоб хоч якось заспокоїтися, дійти рівноваги, та в мене знову нічого не вийшло – до світанку переді мною лежав зіпсований аркуш паперу. Жодного начерку за ніч. В голові застрягло безліч постатей, але руки мене не слухалися. Замість складених штрихів, які перетворилися б на деталі, на папері хаотично розліталися лінії та цятки. Лють. Ненависть. Образа та біль. Те, що я відчувала, уявляючи обличчя матері, яку навіть не пам'ятала. Це мало не звело мене з розуму.

― Вчора до мене приходив дурень Террі. Він привіз запрошення на річницю весілля Філіпа Сорано. Сказав, що ми поїдемо туди разом, як наречений та наречена.

Я відпиваю трохи кави й відчуваю, як гіркота заповнює рот. Міцний, насичений смак діє на мене заспокійливо, я поступово розслабляюся. Джесс здивовано дивиться мені у вічі.

― Що ти відповіла?

― Нічого. Сказала, щоб провалював, а потім він заговорив про мою матір, і тепер я гублюся в здогадах, Джесс. Він сказав, що бачив її малюнки. Але батько все знищив, нічого немає. Де він міг їх бачити? Думаєш, батько обдурив мене?

― А якщо Террі бреше?

― Ні. Він не брехав. Він назвав мене бездарністю. Сказав, що я ніколи не буду, як моя мати.

― Тоді тобі треба дізнатися правду.

― Я не впевнена, що він розповість, якщо я запитаю. Він захоче погратися з моєю психікою, а я зараз не в змозі розгадувати його ідіотські ребуси.

― Гаразд, ми щось придумаємо, розв'яжемо цю проблему. Спочатку треба розібратися з ювілеєм. Як справи з красенем Данте?

― Я все ще не домовилася з ним. Він якийсь дивний та незрозумілий. Спочатку допомагає мені, а потім поводиться, як самозакоханий придурок.

Спогади про Данте викликають в мене суперечливі почуття. Я думаю, який він привабливий і мужній, який у нього приголомшливий погляд та спокуслива посмішка. Як він турбувався про мене, коли прийшов у галерею. Який гарний в нього голос та як приємно опинитися в його обіймах. Він ідеальний. Досконалий. Але із жахливим характером.

― Нічого собі, ― пожвавлюється Джесс. Я помічаю, як у її сонних очах розпалюється інтерес.

― Що? ― дивуюся я.

― Ти на нього запала.

Вона припиняє колотити ложкою капучино, кладе руки на стіл, й підперши кулаками підборіддя, дивиться на мене так, ніби я зараз розповідатиму велику сенсацію.

― Не говори дурниць! Я знаю його нічого. Чому він повинен мені подобатися?

― Твоя квартира завалена його зображеннями.

― Це ще не привід. Я можу намалювати будь-яку людину, яка сподобається мені в естетичному плані.

― Окей. Нехай ти не дивишся на нього, як на хлопця, зараз. Але ти довго не протримаєшся, дівчинко. Поруч із таким хлопцем важко залишатися байдужою, повір мені.

Я мовчки допиваю каву. Не хочу з нею сперечатися. Данте Сорано не такий хлопець, якого я можу кохати. Я знаю, що не підходжу йому, що він ніколи не зверне на мене уваги, тому безглуздо будувати повітряні замки та уявляти його героєм свого роману. Моє серце буде розбите. Так що одностороннє кохання – це абсурдна витівка, щоб там Джесс не говорила.

― Насправді, я хотіла повідомити тобі, що сьогодні виходжу заміж. Сподіваюся, що виходжу.

― Серйозно? ― на обличчі подруги розпливається радісна усмішка. Вона ледь не підстрибує на стільці, ледь не верещить від захоплення, і я миттєво здогадуюсь, в чому причина такої бурхливої реакції.

― Ще нічого не вирішено, Джесс. Не радій передчасно.

― Це найкрутіша новина за останні пів року, дівчинко! Як я можу не радіти? Ти станеш місис Сорано! Місис Робін Сорано! Навіть не знаю, хто перший впаде, коли почує: твій батько, дурень Террі чи новий гендиректор.

Вона сміється, а мені взагалі не смішно. Я уявляю, який скандал влаштує батько, як дурень Террі чатуватиме мене під кожними дверима, щоб "поговорити". Я не зможу ні на крок відійти від Данте. Нам доведеться переконливо грати закохану парочку. Навряд чи батько з Террі спокійно спостерігатимуть, нічого не роблячи.