Розділ 6

Поки я на одному подиху розповідаю про дурня Террі, наміри батька та свій план, Данте обережно втирає в пошкоджене на моїй руці місце мазь. Ми сидимо на величезному м'якому ліжку в чужій спальні, оповиті вечірніми сутінками, з вулиці до нас долинають звуки музики, і вся ситуація здається мені абсурдною. Я скидаю туфлі й зручно влаштовуюся, по-турецьки підібгавши ноги під себе, накриваю їх покривалом. Він теж сидить по-турецьки, досить близько, уважно слухає мене, але нічого не каже. Я спостерігаю за рухами його пальців. Через обережні, ніжні дотики до моєї шкіри я ледь зосереджуюсь на думках. Руки в нього привабливі, мужні, з довгими, тонкими пальцями, схожі на руки музиканта. На внутрішній стороні зап'ястя, з-під бандани, видно крихітну частину татуювання. Що саме там зображено, важко розібрати.

― Я не хочу виходити заміж за дурня Террі. Батько вважає це юнацькою образою, моєю особистою примхою, через те не слухає мене. Якщо я покажу йому руку, він все одно не повірить. Тому я збираюся вийти заміж за будь-кого, хто погодиться. Це буде фіктивний шлюб. Ми поживемо пару місяців разом, а потім розійдемося.

У мене не вистачає сміливості сказати, що під будь-ким я маю на увазі його, Данте Сорано, онука нашого нового гендиректора. Я ще навіть не назвала йому імені та не повідомила про акції, які йому віддам натомість.

Данте закінчує наносити мазь, відпускає мою руку й дивиться прямо в вічі.

― Звідки ви знаєте мене? ― у його голосі звучить настороженість.

― Чесно? Подруга вранці гуглила ваші фотографії, потім розповіла мені.

Я мовчу про ніч у Х'юстоні та сотні його зображень у моїй квартирі. Боюся, він не дослухає до кінця, коли зрозуміє, наскільки я була одержима його постаттю. На щастя, він усміхається. Його забавляє моя відповідь. Уявляю, якою дурною виглядаю, від цих думок хочеться сховатися під ліжко.

― Отже, фіктивний шлюб? ― цікавиться він.

― Так.

― Думаєте, знайдеться хлопець, який захоче нажити ворогів в обличчі вашого батька і схибленого на вас дурня?

― У мене є що запропонувати. Це буде вигідна угода.

― Ого. Ви як акула бізнесу, маленька принцеса.

Він жартує, проте я відчуваю напругу, яка відбивається від його тіла, наче електричні струмені. Він не довіряє мені, він не має причин. Я розумію його. Я також не довіряю людям. Хіба що Джесс. Але навіть їй не можу відкритися до кінця. Розповісти про всі свої жахіття та демони. Їх так багато, що іноді дуже важко утримати всіх в собі. Та я навчилася давати собі раду. Жодна людина не заслуговує переживати чужий біль, наскільки міцно ти б не довіряв цій людині. Це вже егоїзм. А я не бажаю бути егоїсткою.

Мить я спостерігаю за Данте. Мені подобається дивитися в його примружені зелені очі, бачити в його чорних зіницях власне відображення. Гадаю, як прийду додому і малюватиму його обличчя до світанку. Зовсім скоро безсоння зведе мене з розуму, я втрачу розуміння реальності та часу, буду одержима образами. Тоді єдиним притулком стануть спогади про нього. Про його смачний лимонний запах та приголомшливі зелені очі.

― Я хочу, щоб ви одружилися зі мною, ― слова самі злітають з мого язика. Зненацька.

― Перепрошую? ― хвилину, що здається вічністю, він мовчить, шокований почутим, а потім дивиться на мене, як на божевільну. В його погляді почергово змінюються емоції, наче в калейдоскопі: подив, сумніви, гнів, сум’яття.

― Одружіться зі мною, ― повторюю.

― Ви жартуєте?

― Ні.

Він підводиться на коліна, нахиляється до мене, його тепла долоня торкається мого чола.

― У мене немає температури, ― заперечую я. ― Я пояснила вам, що зі мною трапилося, а тепер пропоную вам угоду. Ви внук нового гендиректора Stafford Group, Філіпа Сорано, а я дочка колишнього власника, Генрі Стаффорда, Робін. У мене є двадцять відсотків акцій і я готова віддати їх, коли отримаю посвідчення про наш фіктивний шлюб.

― Ви заздалегідь все продумали! ― обурюється він. У його погляді з'являється сталевий блиск, губи стискаються в жорстку лінію, він дивиться на мене майже що з ненавистю. ― Ви збрехали мені.

Звучить, як звинувачення у серйозному злочині. Я пригадую, що Джесс говорила про його колишню наречену. Напевне, через неї він ненавидить, коли люди використовують його та тримають в дурнях. Ні одній людині таке не сподобається. Але ж я зізналася йому в усіх своїх планах. Чому він сердиться?

Данте різко встає з ліжка, маючи намір піти, і я поспішаю зупинити його. Схоплююсь на ноги слідом за ним, хапаю його за руку, й міцно стиснувши його долоню своєю, змушую його повернутися до мене. Його це дратує. Я помічаю, як напружується його тіло, коли він бачить свою руку в моїй, як стискається його щелепа, а потім його крижаний погляд врізається в мене, наче сталевий клинок, та я не лякаюся. Він не Террі, він не скривдить мене, я знаю.

― Я не брехала вам. Як ви виглядаєте, я дізналася по дорозі сюди. До того ж я попередила вас, що приїхала на відкриття лише заради зустрічі з вами.

― Я не одружуся з вами.

― Можливо, вам немає діла до бізнесу вашого діда, але я впевнена, що він не відмовиться від двадцяти відсотків акцій, які я маю. Це багато, повірте.