Денис запізнився на пів години. Кинув уважний погляд на Варвару.
– Нічого собі. То ти насправді, виявляється, дівчина. До того ж, досить приваблива! – він усміхнувся. – А ти хоч танцювала раніше на підборах?
– Боїшся, щоб я не зробила ще одну дірку у твоїй дупі?– вона з викликом поглянула на хлопця. – Танцювати, звісно, вмієш тільки ти, а інші – так собі.
За два тижні, що минули, вона так і не звикла до в’їдливого гумору потенційного партнера.
– А трусики на тобі такі ж гарні, як і сукня? Можеш не відповідати: побачу сам, коли робитиму чергову підтримку.
– Зробиш якийсь непорядний жест – і пожалкуєш, – викрикнула Варя.
– І що ж ти зробиш? Покличеш Андрія чи когось іще? Та якби ти йому була потрібна, він би хоч інколи тут з’являвся, – задоволено процідив Денис.
Варвара не знайшла гідної відповіді, тож промовчала. Музика лунала. Укотре повторювали ті ж рухи, але...
– Варваро, не тупи! П’ятий раз починаємо, а ти робиш ту ж помилку. На конкурсі іншого шансу не буде. Чи права на помилку.
Денис крутнув партнерку, потім підняв над головою, але якось невдало: оступився, його повело – і Варя, приземлившись, відчула нестерпний біль у колись травмованому коліні.
А трек тривав знову, і знову, і знову.
– Я не можу більше, мені боляче, – стримуючи сльози благала дівчина.
– Терпи! Ще кілька разів прокрутимо! Не лажай – і буде швидше. А тупитимеш, то танцюватимемо до ранку, – жорстко відповів хлопець.
Черговий підйом над головою – і навантаження на травмоване коліно посилилося, як і неймовірний біль.
– Зберися! – закричав Денис. – Якщо я через тебе не потраплю на цей конкурс… Зосталося тільки сім днів! Де я знайду заміну за такий короткий час?
– Відчепися від мене… Я не можу більше… Боляче, – заскиглила Варвара й знесилено сіла на підлогу, бо від болю вже не могла стояти.
– Не чіпай її! – викрикнув Андрій, який зайшов до тренувальної зали. – Бо не потрапиш на змагання через гіпс на все тіло.
Він схопив Дениса за барки так, що шви на футболці затріщали.
– Вали! Не хочу бруднити руки об мерзоту, яка так поводиться із дівчиною.
А Варвара нарешті дала волю сльозам, які стримувала через пекельний біль. Андрій підхопив її з підлоги й відніс до себе в кабінет, посадив на диван.
– Дуже боляче? – запитав він ласкаво. – Не плач, маленька. Я мав раніше по тебе прийти, але ж не знав, що той Чебурашка – такий покидьок. Де болить?
Чоловік дістав із шухлядки знеболювальний крем та тейп. Обережно почав втирати в коліно, розглядаючи ушкодження, потім наклеїв спеціальний пластир для відновлення пошкодженого м’яза.
– Стара травма… – почала Варя, але Андрій перебив і запропонував:
– Поїхали, зробимо знімок у лікарні.
– Я думаю, знеболювального досить. Якщо відчую погіршення, тоді, звичайно, зроблю.
– Спробуй підвестися, тільки обережно, – попросив Андрій. – Якщо боляче, віднесу тебе до машини.
– Ні, дійду сама, – тихо промовила Варя, надійно обперлася на запропоновану Андрієм руку й поволі пішла до автомобіля. На сходах хлопець підхопив дівчину й обережно відпустив уже перед дверима спальні, у котрій вона мешкала.
Варвара почала збирати свої речі.
– Ти так і стоятимеш поряд? Може, мені незручно…
– Дай відповідь на одне питання – і я піду.
– Питай, – вона знизала плечима.
– Скажи: тобі простіше втекти ніж розповісти правду?– запитав Андрій, розуміючи, що іншого шансу в нього не буде.
– Про що? – Варвара поглянула на молодого чоловіка.
– Я все знаю, – скрушно зауважив Андрій.
На секунду Варя завмерла, потім спробувала вибігти з кімнати, щоб утекти. Але Андрій упіймав її руку й притягнув до себе, ніжно обхопив голівку руками й нарешті знайшов жадані губи. Дівчина відповіла з такою пристрастю, що чоловік ледь стримався й продовжив:
– Гарно виглядаєш сьогодні, майже так, як на вечірці пів року тому, – він не збирався її відпускати, навпаки – дужче обійняв.
– То ти пригадав мене? – її щоки почервоніли.
– Так, хороша дівчинко Варю, – знову не втримався й поцілував її. – Про брата знаю, про змову зі Стасею. Навіть про те, що не було ніякого нападу на тебе й Арсена. Що тепер скажеш, коли не треба більше прикидатися та брехати? Справді підеш? Чи лишишся зі мною?
– Хіба я можу залишитися після всього, що зробила? – вона опустила додолу очі. – Ти, мабуть, ніколи мені не пробачиш?
– Було таке бажання… Але втратити тебе важче, ніж пробачити. Тому хочу дозволити собі кохати тебе, – він провів великим пальцем по її щоці, – без брехні й недомовок. І більше ніколи не відпускати...
Хлопець ніжно пригорнув дівчину до себе.
– А я… уже давно закохана в тебе до нестями, – тихо прошепотіла Варя.
#2172 в Любовні романи
#1053 в Сучасний любовний роман
#495 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 26.05.2020