ЧАСТИНА 23

         За місяць до останніх подій

         Стася чекала подругу в парку біля університету.

– Варваро, я тут! – гукнула дівчину й помахала рукою.

– Привіт! – Варя сіла на лавочку біля подружки. – Як справи?

– Так собі, – сумно промовила дівчина.

– Щось сталося? – запитала Варвара.

– Усе через брата! Пам’ятаєш, тоді, ще на вечірці, ти запитувала мене, хто то?

– Так, – Варя зітхнула й глянула на свої туфлі-човники на невисоких підборах. – І що з ним?

– Нарешті розлучився. Колишня весь мозок йому винесла. Шкода Андрія, він її кохав.

– Шкода, – повторила Варя, – що хороші дівчата трапляються занадто пізно.

– Що? – заморгала Стася.

– Це він мені того вечора так сказав.

– Варюшко! А це ідея! – очі Стасі заблищали.

– Яка саме? – перепитала Варя.

– Ну, про хорошу дівчину, – спробувала пояснити Станіслава. – Треба познайомити його з такою, щоб він перемкнувся зі своєї колишньої.

– Хіба це правильно – втручатися в чуже життя?

– Ти гадаєш, мені легко спостерігати, як він руйнує своє?

– Не знаю, – тихо й мрійливо промовила. – Я б такого хлопця навряд чи покинула.

  Стася допитливо поглянула на подружку.

– То він тобі справді того вечора сподобався? А я ще, дурна, сказала, щоб ти не тішила себе марною надією, бо він одружений.

– Отож, я й облишила, – зітхнула Варя й  мило всміхнулася подружці.

– Навіть зараз? – записала Стася.

– Особливо зараз, – вона з ніжністю поглянула на Стасю. – Не на голову ж я впаду твоєму братові.

– Хто знає… – Стася закусила нижню губу. – Хто знає…

***

      У квартирі Стасі за три тижні до останніх подій

– Я досі не розумію, як ти примудрилася вмовити мене піти на це? – Варвара зібрала волосся у хвостик і закрутила в ґульку,  поглянула на Стасю. – Так?

– Майже, тільки дечого не вистачає… – після цих слів Станіслава дістала окуляри у старомодній коричневій оправі й простягла подрузі.

– Я в них схожа чи то на опудало, чи то на черепаху Тортилу. Чи то в тебе принцип такий: що страшніше – те найкраще? Що за смак у твого брата?

– Ти не відразу зрозумієш, – Стася загадково-мрійливо всміхнулася. – Зрозуміє тільки той, хто добре його знає. Андрій не ласий до краси, яку можна побачити оком, він звертає увагу на те, що неосяжне. Принаймні для серйозних стосунків. Особливо після того, як одна красуня його вже зрадила.  Ось тобі ще мій светрик.

– Та в мене ганчірка для підлоги виглядає краще, – розсміялася Варя.

– Я старалася, – Стася теж посміхнулася.

***

  За два тижні до останніх подій

  Арсен з Варварою сидять на сходах запасного входу в університет.

– Сьогодні відбулася дивна розмова зі Стаською. Вона попросила мене імітувати напад на тебе. Не хочеш пояснити? – Арсен зазирнув в очі дівчини. – Це була твоя ідея?

Варвара промовчала.

– Отже, Стасі... Ви, дівчата, усе ж таки дивні створіння, – хлопець почухав потилицю. – Навіть не впевнений, чи хочу знати подробиці. Для кого і через кого, припустимо, знаю.

– Дякую, – нарешті вимовила Варя.

– Вибач, не можу сказати, що роблю це для тебе. Не ображайся, – юнак підвівся, скинув сорочку, декілька раз наступив на неї, потім відірвав рукав. Далі попросив дівчину зняти окуляри й наступив на них.

– Думаю, ти за ними дуже не сумуватимеш…

   Висловивши такі міркування, підійшов до старого дуба і вдарив з усієї сили коліном, а потім кулаками, зап’ястком черконув по корі, щоб лишилися подряпини.

  Варя підняла уламок скельця розбитих окулярів, протерла його футболкою й прописала собі по руці. Потекла кров…

– Маю надію, що воно того варте, – промовив хлопець. Сівши знову на сходи, дістав телефон і почав набирати номер.

– Я теж, – із сумом додала Варвара.

– Що таке правець ти, звісно, не чула? – запитав Арсен.

– Ну, до речі, як і ти, мабуть… – зіронізувала.

– Я розраховую, що мене все ж таки відкачають вчасно, – Сєня скривився, уявивши ситуацію.

– Навряд чи, якщо Андрій таки дізнається, що ти цілувався з його сестрою.

– Не кажи! – зауважив хлопець.

  У телефоні почулися гудки – Микита прийняв виклик.