ЧАСТИНА 17

      Ранок наступного дня відгукнувся в організмі наслідками надмірного вживання алкоголю. Тож із ліжка не підхопився, повільно вдягнувся й, шукаючи порятунку, попрямував на кухню. Аромат свіжозвареної кави й млинців запаморочив голову. Хлопець привітався з Варварою, налив собі духмяного напою в чашку й отримав просто в руки тарілку з гарячими млинцями. Підозріло понюхав, потім усе ж таки наважився й відкусив. «Досить смачно», – подумав…

     Сьогодні дівчина не зібрала волосся, воно м’якими хвилями спадало на плечі. Замість светра – чорна майка. Але окуляри вперто сиділи на носі. Андрій усміхнувся, пригадавши, як Варя вночі кинулася його рятувати. Ще вчора чоловік зрозумів, що на підлітка вона все ж таки мало схожа, про що свідчили й досить принадні округлі груди.

– Я чекаю на розповідь, – почав розмову молодий чоловік.

  Варвара завагалася, поглянула на Андрія й зрозуміла, що він налаштований дуже серйозно: навряд чи їй пощастить уникнути розмови знову. Тож зітхнула й нарешті почала…

– Старший брат – це вся моя сім’я. Батько помер, ще коли я була маленькою. Мами не стало, коли мені виповнилося сімнадцять. Брат не покинув мене, допомагав. Звісно, намагалася заробляти, але… рахунки, плата за навчання. Намагаючись заробити більше, Артем зв’язався з якимись бандюками, заборгував гроші. Почалися погрози. Артем вирішив  зникнути, доки не знайде необхідну суму. А щоб його не шантажували, не впливали через мене на це рішення, щоб він не хвилювався за моє життя, я теж мусила кудись сховатися.

– Знаєш їхні імена? – досить серйозно й насторожено запитав Андрій.

– Ні! Навіть якби знала, то в поліцію я не піду.

– Скільки він винен?

– Двісті тисяч уже набігло.

     Андрій подумки вилаявся. Що за вперте дівчисько!? Виявляється, усе набагато гірше, ніж він собі міг уявити.

***

    По обіді Андрій кудись поїхав. Варвара скористалася тим, що лишилася сама, увімкнула музику на телефоні й почала з розтяжки, потім, коли розігрілася, перейшла до танцювальних рухів.

   Повернувшись за годину, Андрій подався на звуки музики. Двері в  кімнату Варя навмисне залишила відчиненими, щоб помітити господаря. Але так захопилася, що не чула нічого, окрім музики. Чоловік притулився до одвірка плечем і заворожено спостерігав за рухами дівчини. Напевно, не ідеально… Дати професійну оцінку не міг, але… Варто визнати: виходило досить не погано. Плавні рухи в такт музики доволі цікаві, подекуди запальні й зухвалі, інші – ніжні й м’які.

  Варвара раптом помітила молодого чоловіка й заклякла на місці. Він усміхнувся очима й покликав:

– Ходімо, – жестом показав слідувати за ним.

  Варя покірно й мовчки йшла позаду, докоряючи собі, що захопилася й не почула повернення. Може, треба було б хоч зачинити двері?

  Зайшли в досить просторе приміщення, стіни якого були оббиті звукоізоляційним матеріалом.

– Ця кімната більша, тут є колонки з блютузом: зможеш гучно увімкнути музику.

  Дівчина огледілася. У кутку помітила боксерську грушу й старенький синтезатор.

– Коли Стася була маленькою, брала уроки гри на синтезаторі. Піаніно батьки не хотіли купувати. Грала вона одну й ту ж мелодію декілька годин поспіль… Задоволення, повір, не для кожного. Тож тато обладнав цю кімнату. А грушу то вже я повісив у студентські роки. Коли вчився на медичному. Десь курсі на другому мені добряче наваляли… Усе якось обійшлося, окрім зламаної руки. Тому про мрію стати хірургом довелося забути й перекваліфікуватися. Зате завдяки цьому я став тим, ким є зараз. І ми з Микитою, моїм найкращим другом, познайомилися з Дмитром. Спорт став однією з невід’ємних частин мого життя, – він похмуро посміхнувся  й поглянув на дівчину. – Не знаю, навіщо це розповідаю зараз.  А ти професійно танцюєш?

– Танцювала, та зараз запустила тренування, – зітхнула Варя.

– Через брата? – поцікавився Андрій.

– Частково… Мріяла потрапити в гурт, який зараз працює в Японії, але не пройшла відбір. Кажуть, не формат… – дівчина провела пальчиками по клавішах синтезатора.

  Андрій раптом чітко пригадав, як колись такий вирок виніс Анжелі. Проте якою гарною стала вона зараз, як щастям світяться її очі!

– То тренуйся, не запускай! Мрії повинні здійснюватися! – підбадьорив хлопець.

– То вже більше для себе. Я, на жаль, без партнера, а готували саме парну програму.

– Сумно… – погляд чоловіка знову став холодним і байдужим. – Я йду надвір, скупаюся. Попереджаю на випадок, якщо знову спаде тобі на думку рятувати мене, – він зухвало посміхнувся, спостерігаючи за тим, як щоки Варвари заливає густий рум’янець, і зачинив за собою двері. 

  Дівчина пригадала вчорашній поцілунок… Спогади були такими яскравими, наче це сталося щойно. 

  Андрій повернувся за пів години в спортивках і з рушником на плечах.

– Їду в спортклуб. Хочеш зі мною?

– А можна? Я не заважатиму? – очі дівчини загорілися.

– Навряд чи. Стася теж прийде. Якщо сподобається, зможеш попрацювати на ресепшені. Бо сестрі одній важкувато й учитися, і працювати.