ЧАСТИНА 16

       П’ятниця. Цього вечора Стася подалася з однокурсниками на нічну дискотеку в клуб студентського містечка. Подружки вже чекали її всередині.

         Блискуча коктейльна чорна сукня з довгим рукавом і глибоким вирізом на спині елегантно підкреслювала стрункий стан дівчини, як і туфлі на високих підборах та маленька оксамитова сумочка. Усе в тон.

           У вушках – довгі чорні сережки, схожі на грона винограду. Русяве, трохи хвилясте волосся вільно падало на плечі. Темні, як і в брата, очі підведені чорним, губи – рожевим.

          Коли до клубу лишалося зо двадцять метрів, Станіслава помітила знайомих, які навчалися на паралельному потоці заочного відділення. Юнак і дівчина запекло сперечалися.

         Тільки-но молодик помітив Станіславу, приємно всміхнувся їй, наче давній приятельці. Усмішка йому дуже личила. Коли Стася зустрічалася з юнаком на лекціях, ловила себе на думці, що він їй до вподоби (як і десяткам інших дівчат!). Харизматичний лідер студентського КВК. Здається, ще й непогано грає на гітарі. Трохи старший за інших, навчається на заочному. Загалом, предмет обожнювання й заздрощів!

         Коли Стася помітила, що юнак усміхається, ледве стрималася, щоб не обернутися й поглянути, хто позаду неї. Але красунчик простяг руку, обійняв дівчину й пристрасно поцілував. Це було так раптово й жагуче! І на мить здалося Стасі, що вона втрачає свідомість. А дівчина, з якою велася суперечка, гірко розплакалася й швидко подалася геть.

– Що Ви собі дозволяєте? – спантеличено вигукнула Стася, коли звільнилася з цупких обіймів.

– Я перепрошую! – юнак винувато поглянув на дівчину. – Просто ця… уже дістала! По-іншому не хоче розуміти й нав’язливо переслідує. Знаю: мій вчинок неправильний, недоречний, але… усе сталося так швидко, що я й не встиг обдумати, тому діяв спонтанно. Вибачте мені!..

– Добре, зроблю вигляд, що нічого не сталося.

– О ні! Підіграйте мені сьогодні, адже ця настирлива стовідсотково повернеться й здогадається.

  Стася вагалася:

– Я навіть не знаю Вашого імені…

– Тебе звуть Стасею, – він усміхнувся, – а мене – Арсеном. Я бачив тебе з братом на фото в дядька Дмитра. А твій брат – його товариш.

– Приємно, – дівчина теж не втрималася й усміхнулася. – А як ти здогадався, що Андрій – мій брат?

– Ви дуже схожі, – Арсен знову засміявся – і на його щоках з'явилися привабливі ямочки.

***

         Андрій відварив макарони й додав тушковане м’ясо. Спробував на смак.

– Не шедевр, але до лікарні, маю надію, ніхто не потрапить, – тихо пробурмотів.

  Піднявся сходами на другий поверх і постукав у двері.

– Варваро, ідіть-но вечеряти, – запросив і зачекав хвилину. Вмовляти не буду: мені й одного підлітка вистачило в житті.

– Я не підліток! – дівчина відчинила й додала уточнено: – Мені двадцять чотири.

– А виглядаєш і поводишся як підліток! Хутчіш: не хочу їсти холодне! – поквапив молодий чоловік.

         Дівчина мовчки спустилася сходами. Андрій розклав їжу в тарілки й зачекав, не відводячи погляд, доки дівчина спробує страву. Побачивши, що та смакує, таки заспокоївся.

         Час від часу Варя поглядала на нового знайомого, чомусь відчуваючи себе незручно поряд із солідним (у її розумінні) чоловіком.

– Скільки вам років? – не втрималася.

– Тридцять чотири, – Андрій, оцінюючи, допитливо поглянув на неї.

          У свої роки він виглядав молодшим за ровесників: підтягнутий, підкачаний, без шкідливих звичок. Русяве хвилясте, коротко стрижене волосся з невеликою гривкою, яку Андрій відчайдушно намагався весь час упокорити на лівий бік. Густі брови й глибоко посаджені темно-карі очі, дрібні «гусячі лапки» в кутиках очей. Повні яскраво-рожеві вуста. Варя зловила себе на тому, що вивчає обличчя людини, тож прожогом відвела погляд, бо відчула, що червоніє. А які сильні жилаві руки з розбитими кісточками на вказівному й середньому пальцях! І такий простий одяг: спортивні темно-сині штани, графітова футболка без рукавів.

            Андрій усміхнувся, коли зрозумів, що Варвара хоч і приховано, але допитливо розглядає його, і перепитав:

– Досить?  Чи може покрутитися? – поклав виделку на стіл.

  Дівчина зніяковіло почервоніла.

  Зненацька Андрій потягнувся до неї й схопив за стрічку, якою було стягнуте волосся. Звільнені пасма впали на обличчя й плечі, але цього чоловікові видалося замало, і тому наступним рухом він зняв «бабусині» окуляри. Дівчина здивовано заморгала.

– Що Ви робите? – обурено запитала.

– Ну, по-перше, не люблю, коли симпатичні дівчата виглядають, як убоге опудало, а по-друге, тепер ти більше перейматимешся стравою, ніж моїм зовнішнім виглядом.

        Варю ніяк не можна було б порівняти з колишньою дружиною. Іванка завжди дуже гарна, уміє слідкувати за собою, підкреслювати власні красу й принади. Варвара ж виглядала іншою, хоч і молодшою за віком. Особливо красиві мала очі: блакитно-сірі, із натуральними довгими віями. Тепер він їх добре роздивився.