ЧАСТИНА 12

ЧАСТИНА 12

          Дмитро повертався додому, коли вже сутеніло. Задзижчав телефон. Ден припарку вав авто й побачив, що телефонує Катерина.

– Що вона від мене хоче? – задумався Дмитро, але натиснув кнопку відповіді.

– Привіт! Коли будеш удома? Я хочу поговорити, будь ласка. Це важливо для мене. Не вимикайся.

– Добре, – ледь стримуючи емоції, погодився Дмитро. – Де зустрінемося?

– А де ти зараз? – запитала дівчина.

– Я на півдорозі додому.

– Я чекатиму біля входу, – і вимкнулася.

          Коли Дмитро під’їхав, дівчина вже стояла й виглядала по-іншому: скромна зачіска, волосся закручене на маківці, ледь помітний макіяж, пальто, застебнуте на всі ґудзики до самого верху, у вільних джинсах і взутті без підборів. Серце Дмитра стиснулося…

          Катя зайшла  до кімнати, скинула пальто й сіла на диван.

– Про що ти хотіла поговорити? – досить напружено запитав Дмитро.

– Я хотіла пояснити, чому так вчинила, – вона набрала повітря в груди.

– Слухаю, – Дмитро відвернувся до вікна, світло в будинку навпроти горіло.

– Коли мені було шість років, я гралася за будинком, залізла на дерево й упала з нього на залізні прути. Моє життя рятували майже місяць. Лице збирали по шматочках. Я втратила багато крові. Потім… багато пластичних операцій. Знаєш як воно, коли тебе в школі обзивають Франкенштейном? Я ніколи не відчувала, що ідеальна, навіть хоча б симпатична. Так, те, що зробили хірурги, мабуть, досить непогано. Але… чи можуть вони зцілити серце. А ти? Тобі подобалося, коли поряд гарна лялька. Але як часто ти з захватом дивився на мене? Як часто казав, що я гарна? – вона тихо заплакала.

– Ну-ну, не плач, будь ласка, – почав заспокоювати Дмитро дівчину.

– Я знаю, що моїм вчинкам немає пробачення. Але ті чоловіки, з якими я зраджувала, давали хоч на короткий час відчуття, віру, що я не потворна, що приваблива, що мене хочуть, що мене можна любити. Вони роздягали мене як коштовний подарунок, а не як ляльку, яка стояла на поличці і яку зняли, щоб струсити пилюку й павутиння. Останнім часом ти перестав мене помічати, а увага мені потрібна постійно. Оце причина моєї зради...

      Клубок застряг у горлі Дмитра. 

– Як я міг знати, що ти відчуваєш? Ти ж нічого не розказувала. Я й подумати не міг про таке… Був переконаний, що ти щаслива!..

– Тепер знаєш усе, – Катерина витерла сльози руками.

– Розумію й співчуваю тобі, але маю подумати. Важко пробачити зраду… Я кохав тебе… Мені болить…

  Сповідь дівчини була такою щирою, зворушливою, що хлопець ледь не задихнувся від емоцій. Він так заплутався в собі. Зараз Дмитро відчував себе як загнаним ведмедем на арені цирку, де всі спостерігають і чекають його дій… Його наступного кроку.

  Хлопець наблизився до вікна й глухо зашторив.

– Я знаю це… А ще впевнена, що вже не буду такою, як була, – Катерина піднялася і пішла за пальтом.

– Я відвезу тебе, – підхопився Дмитро.

– Не треба, я сама…

Коли Дмитро трохи очуняв від сповіді колишньої, пригадав, що обіцяв Насті зателефонувати. Вона ж, мабуть, бачила, що був не сам.

          Ден набрав телефон дівчини й почув репліку автовідповідача: «На жаль, абонент знаходиться поза зоною досяжності…» Кинув слухавку й визирнув у вікно. Світла в її квартирі не було.

          Дмитро висварився: «Дідько, чому так усе пішло шкереберть?!