ЧАСТИНА 11

     Енжі прокинулася серед ночі. Відразу не зрозуміла, де вона. Потім пам'ять почала повертатися. Микита… Був таким ласкавим та турботливим, наче вони ніколи й не сварилися. Про що ж він дізнався? Від кого і як? Анжела піднялася, відчула, що голова трохи запаморочилася. З-під дверей кімнати пробивалося світло.

       Микита сидів за ноутбуком і читав  блог:

         «... Можливо, це якась розплата за те, що я вчинила чи не вчинила в минулому житті? Не знати, як то бути коханою в ніжних обіймах чи згоряти від бажання, танути від поцілунків... Усе, що відбувалося зі мною раніше, було суцільним болем і розчаруванням. Ігор став першим чоловіком, який доторкнувся до мене. Спочатку переконував, що біль мине, потім кричав, що то зі мною щось не так, що я холодна й крижана, не здатна ні на які емоції... Може, так не можна казати чи зізнаватися комусь уголос, але після поранення Ігоря, коли він втратив чоловічу силу, я зітхнула з полегшенням: декілька років уже не вимагає інтимної близькості...»

          «… Я закохалася, як дівчисько! Моє, здавалося б, мертве серце вперше за роки ожило…Та чи маю я взагалі право на це кохання й хоч єдиний шанс сподобатися тобі?.. Чи могла я хоч колись уявити, яке чудове відчуття зігріває тебе зсередини, коли серце звільняється від крижаного панциру болю?.. Здається, коханий торкнувся моєї душі, вдихнув у неї жагу життя...»

          «…Безсоння. Знову й знову намагалася заснути й хоч мить не жалкувати, що не зустріла тебе раніше. Без тебе, я ніколи б не дізналася, що таке кохання. Що воно справді є. Жагуче й ніжне, палке й нестримне. Якби ти знав, як у ці хвилини обпікає шкіру метал моєї обручки, впиваючись у шкіру. Знову нагадує мені твій біль і відчай в очах і мою безпорадність.

          Як перестати жалкувати за тим, що не довірилася тобі, що відштовхнула своєю брехнею? Як пробачити собі, що ти так і не дізнався, яка я справжня? Що всі мої думки тільки про тебе, а миті єднання наших уст стали найщасливішими в житті. Якби можна було все  переписати начисто, повернути ту мить, знову пригорнутися, зазирнути в очі й розказати, як потрібні твоя допомога, твій захист і ти сам?.. Чи думала, що моє серце колись оживе після років знущань та суцільної порожнечі? Пробач мені… Бо не знайду стільки сил, щоб сказати тобі це у вічі. І знай, що я ніколи не зраджувала тобі…»

        Микиту шокували прочитані одкровення. 

– А я тебе звинувачував, казав, що не маєш совісті… – тихо вирвалося чи то з уст, чи то з серця.

  Інтуїтивно Кит озирнувся й помітив Анжелу. Вона плакала.

– Вимкни, будь ласка, – попросила. – Як ти взагалі знайшов цей блог, як дізнався, що він мій?

– Яка різниця, Мишко? – він притягнув її до себе, міцно, але ніжно пригорнувся, обійняв. – Мені гірко від того, що ти мовчала про такі речі. Ну, не плач більше.

       Микита посадив Енж, як дитину, до себе на коліна, а сам кожною клітинкою тіла відчував її тепло через тонку тканину футболки, цілував її в скроню й обіймав. Дівчина стихла. Однією рукою хлопець підтримував її за спину, іншу поклав на коліно. Енж помітила розбиті кісточки, обережно взяла його руку у свої й поцілувала долоню. Цей жест для Микити став настільки інтимним, що раптом перехопило подих і запульсувало в скронях.

– Не роби цього, Мишко, бо я не зможу контролювати себе, – хриплим змученим голосом попросив Микита. 

– Я не контролюю себе з того дня, коли ти вперше доторкнувся до мене…

Анжела сумно всміхнулася, обійняла його за шию руками, торкнулася волосся – його неслухняної чорної гриви.

– Я так злякався, коли почув твій розпачливий крик із палаючого кабінету!

Микита відчував кожен її подих, кожний поштовх серця. Як тримати себе в руках, коли вона поряд? Як не нашкодити своєю пристрастю з необережності?

– Мишко, я віднесу тебе в ліжко, – його рука сковзнула, щоб обхопити її стрункі ніжки.

          Дівчина схилила голову, ніжно торкнулася вуст Микити – і контроль над собою було втрачено. Кит обережно відніс кохану в спальню й лишився з нею.

      Дмитро повернувся додому, зняв верхній одяг й увімкнув ноутбук. Зайшов на хмарне сховище, скачав останнє відео з камер спостереження. Одна з них, розташована біля стійки ресепшену, тільки частково фіксувала площу біля щитка з пожежною сигналізацією. Але, щоб вимкнути камери, треба було зайти з комп’ютера саме в мережі спортклубу. 

       Нарешті знайшов кадри, де хтось порпався на щитку. Зображення виявилося нечітким, навіть важко було зрозуміти чоловік то чи жінка. Потім Анжела почула шерех і пішла на звук. Світло згасло на ресепшені, невідомий сів за ПК, дістав із сумки молоток, обгорнувши ручку махровим рушником клубу, і вимкнув камери.

       Дмитро поглянув на вікна Насті. Слава Богу, вона вдома й не спить. Він підійшов до вікна й набрав номер. Дівчина, як завжди, працювала біля вікна. 

– Привіт! 

– Привіт! Якщо телефонуєш спитати про сайт, то я майже доробила, - радісно повідомила дівчина .

– Ні, Настю, дуже потрібна твоя допомога. Можна принести один відеозапис? Чи вже дуже пізно? 

  Настя поглянула на годинник: майже одинадцята ночі.

– Якщо цей запис такий важливий, що не може почекати до ранку, то добре, заходь.