ЧАСТИНА 9

     Андрій вийшов із під’їзду й підняв вище комір шкірянки. Віяв поривчастий, пронизливо-холодний вітер, сипав лапатий сніг. Змахнувши з чола пухнасті сніжинки, Андрій помітив колишнього хлопця Іванки, який крокував із букетом червоних троянд.

– Ось як, – засумувавши, міркував Андрій, – та в тебе там знову «любовь – морковь». Печально!

     У дворі затримався: з’явилося якесь дивне бажання декілька хвилин почекати біля під’їзду. Або взагалі: піднятися сходами, наздогнати, назвати Іванку своєю дівчиною, надавати по пиці бойфренду, навіть запхати ті квіти… Проте Андрій сердито буцнув ногою колесо свого авто, сів за кермо, стиснувши його так, що аж кісточки на руках побіліли, притопив ногою на газ і помчав.

      Увесь день був не в настрої, переніс усі зустрічі й лише декілька разів виходив з кабінету надвір, аби посмалити. Микита, як завжди, намагався ігнорувати й Андрія, і Анжелу. Дівчина лишила ключі для Микити на стійці ресепшену, а сама вийшла.

       Маючи вільну хвилину, коли відвідувачів було мало, і щоб не перетинатися з Микитою за обідом, Анжела увійшла під ніком Insomnia у свій блог. З’явився новий пост.

     «Як перестати жалкувати за тим, що не довірилася коханій людині, що відштовхнула своєю брехнею? Як пробачити собі, що він так і не дізнався, яка я насправді? Усі думки тільки про нього, а миті, коли його уста торкнулися моїх, були найщасливішими в житті. Якби можна було все переписати начисто, повернути ту мить, пригорнутися до нього, зазирнути в очі й повідати, як мені потрібна його допомога, його захист, він сам… Чи думала я, що моє серце колись оживе після років знущань та суцільної порожнечі. Пробач мені… Бо не знайду стільки сил, щоб сказати тобі це у вічі. Та знай, що я ніколи не зраджувала тобі… Ніколи…»

        Цього вечора Микита набрав Анжелу по ІР телефону: «Іди, я сам зачиню клуб» і кинув слухавку. Енж перевірила, чи нікого не залишилося, окрім Микити, вимкнула скрізь світло. Тільки з тренажерного залу було чутно, як Микита боксує грушу. Зайти туди дівчина не наважилася. Вона повернулася на ресепшен і почала перевіряти шафки з ключами. Раптом почула, що двері відчиняються. Інстинктивно Анжела повернулася до них. І від побаченого заціпеніла.

      У вестибуль увірвався Ігор. Він одразу помітив дівчину й кинувся на неї, схопив за волосся й потягнув на себе. Від болю Енж скрикнула, намагалася звільнитися, відбивалася. Але Ігор заламав руки й схопив дівчину за горло.

– Як воно було – зраджувати мені? Солодко?– прохрипів нападник і дужче стиснув шию Енж.

     Голова запаморочилася від нестачі кисню, ще мить – і Енж втратила б свідомість. Та раптом Микита кинувся на Ігоря, відкинув божевільного й звільнив Анжелу. Між чоловіками розпочалася бійка. Спочатку Ігор тримався на рівних, але потім пропустив кілька ударів у голову, а останній ногою в щелепу повалив його на підлогу. Микита схопив супротивника за комір спортивної куртки й потяг до виходу з клубу.

– Ніколи, чуєш, ніколи, покидьку, не наближайся до неї. А якщо наблизишся – уб’ю! Забирайся геть, поки я не викликав поліцію, – пообіцяв Микита, виштовхуючи небажаного гостя з дверей.

– Та забирай собі те зрадливе стерво, – прохрипів Ігор. – Вдавися!

    Микита повернувся. Енжі ще сиділа на підлозі, обпершись спиною на стійку ресепшену. Вона тремтіла. Микита сів навпроти неї, витираючи скалічені руки від крові.

– Як ти? – змучено запитав він. – Хто це був?

  Його на частини роздирали емоції. Руки трусилися від адреналіну.

– Мій колишній... – ледь чутно через біль у горлі вимовила вона.

– Колишній хто? Коханець?– зі злістю й сарказмом запитав Микита.

– Ні, чоловік…

– Он як, – Кит повів бровою від здивування, його вилиці напружилися.

   Вона зробила спробу піднятися, Микита теж підвівся на ноги, підхопивши дівчину, щоб та не впала, схопив її за плечі, щоб втримати.

– Хто ти, Мишко? Хто ти насправді? Як можна вірити тобі? Що за гру ти ведеш? – він доторкнувся чолом до чола дівчини.

     Анжела відчула його тепло, його подих, його долоні тримали її голівку. Дівчина заплющила очі, з яких полилися гарячі сльози.

      Микита поцілував її з такою жагою та пристрастю, що ледве втратив голову. Потім усвідомив, що зробив, і відпустив дівчину.

– Збирайся, відвезу тебе додому, мало хто там ще в черзі розібратися з тобою, –  кинув він через плече й повернувся за п’ять хвилин вже одягнутим.

     Енж мовчала, Кит теж. Єдине, що він запитав, коли дівчина сіла в машину, – адресу. Коли приїхали, Анжела доторкнулася до його руки, яка лежала на кермі, і зворушливо сказала: «Дякую». Знала б вона, яких зусиль йому коштував контроль над собою, щоб утриматися від обіймів і поцілунків.

      Коли вона вийшла, він гучно вилаявся, ударивши кермо кулаком.

– Що ти робиш зі мною?!