Життя Анжели натомість минало досить одноманітно. Чоловік втратив інтерес бити, бо вона перестала чинити опір. Азарт в очах згас. Тож, коли поверталася з роботи, уже спав, заливши очі алкоголем.
Якось Анжела нагадала в черговий раз про розлучення, навіть пообіцяла віддати квартиру в обмін на документи. Ігор розсміявся у вічі й наказав забути про цю шалену, як на нього, ідею.
Микита офіційно вітався, але не більше. Ще лишалися миті за обідом і вечерею, бо в клубі практикували здорове харчування, столувалися в спеціально призначеній для цього кімнаті. Обіди й вечері привозили щодня.
Через травму довелося призупинити й заняття. Тож від нудьги, і щоб не збожеволіти, на дозвіллі дівчина продовжувала писала свій блог, заходячи в акаунт з робочого комп’ютера, адже телефон Ігор так і не повернув.
Микита сидів за ноутбуком і спостерігав за камерами. Він не раз обіцяв собі не слідкувати за Анжелою, а сам, як рецидивіст, вертався на місце злочину, бо таки тягло до неї. Знову й знову.
– Привіт, Ките!
Дмитро увійшов без стуку й усівся на диван.
– Привіт! Як воно нічого? – запитав Микита.
– Та так! Дурепа чи ні моя Катерина, але, як мені здається, стала обережнішою. Може, з останньою операцією їй мізки закачали? А ти над чим чахнеш? – Ден поглянув на монітор і посміхнувся.
– Ките, а воно того варте?
– Не знаю, Ден, не знаю! – видихнув Микита й вимкнув камери.
– Може, уже час знайти когось, хто підійде тобі?
– Це вам з Андрієм моє особисте життя не дає покою? – розлютився Микита. – Може, уже досить?
– Та яка різниця, що там з Анжелою? Вона тобі не пара. Не пара!
– А чого ж ти свою не покинеш? – перевів розмову Микита.
– Ти знаєш, я в Катерину вже стільки грошей вклав, що, як мінімум, потрібна вагома причина, – сумно посміхнувся Ден.
Катерина вкотре вивчала зображення в дзеркалі. Як почати любити себе? Тільки-но виправить якийсь недолік, щоб подобатися собі, як з’являється інший. І чим більше виправляє, тим більш недосяжним стає ідеал. О Боже, життя перетворилися на безкінечну погоню за тим ідеалом. Кожен день треба доводити собі, що вона подобається, що її жадають. З одного боку, дівчина ненавиділа себе за те, що зраджувала; з іншого, та доза адреналіну, яку отримувала натомість, затьмарювала совість. Їй подобалося бачити Дена поряд із собою: високий і гарний, він пасував їй. Але для сексу вибирала більш гарячих, брутальних чоловіків, які пожирали очима. Тоді вона відчувала, що доводить їх до божевілля. Тоді, на якийсь короткий проміжок часу, Кет залишалася задоволена собою. Бо зрада – як наркотик: весь час потрібна нова доза.
Коли спала з Деном, це підсилювало почуття провини, вона ставала люб’язною, ласкавою і ніжною. А подумки знову поверталася до моментів «злочину». Страх бути впійманою підсилював відчуття, доводячи до межі…
Катя натягла чорні панчохи, чорну мереживну білизну та коротенький шовковий халатик. Мала ще хвилин двадцять, могла відмовитися від зустрічі, але… була як заведена, на межі, адреналін зашкалював, кров стугоніла в скронях. Кет (Катерина) поглянула на телефон. Можливо, варто зателефонувати Дмитру, запитати обережно, де він зараз? Але ні, жодного разу не повертався додому в такий час. Може, скасувати зустріч? Ні, Дмитро сам винен, бо занадто мало часу виділяв їй і навіть не знав, якими емоціями жила.
Коли пролунав дзвінок у двері, дівчина аж підскочила. Серце закалатало так сильно, наче ця зрада буде першою. Проте швидко впустила у квартиру чоловіка, який з порогу почав скидати з себе одяг без надмірних церемоній, розмов чи прелюдій.
Кет одразу помітила його пристрасть, бажання. Як же це тішило в той момент. Вона кокетливо крутнулася, скинула халатик. Чолов’яга протяжно застогнав. Дівчина відкинула волосся зі спини й повернулася, щоб розстібнув застібку ліфчика. Мить – і клаптик тканини вже скромно лежав на підлозі. Коханець смачно ляснув Катерину по сідницях. Вона засміялася, закинувши голівку, поманила поглядом і сіла на ліжко. Уся тремтіла чи то від збудження, чи то від розуміння, що будь-якої миті може повернутися Дмитро. А потім раптом відчула огиду. До себе, до свого перекроєного тіла, яке щоразу вимагало нову порцію допінгу.
Ден вилетів із клубу о п’ятій вечора, сів в автомобіль і помчав додому. Увірвався у квартиру, спочатку заліпив у пику голому мужику, якого відтяг від своєї дівчини, випхав його з квартири, кинувши навздогін речі.
Катя мовчала, намагалася чимось прикритися. Досконало скроєне пластичними хірургами обличчя стало гидко-червоним від сорому й сліз. Невже вона догралася й тепер усе скінчено!?.
Закусивши губу й ледь стримуючи себе, Ден дістав велику спортивну сумку й наспіх почав запихати речі Кет.
– Дімчику, пробач мені. Не знаю, як це сталося, – почала виправдовуватися Катя.
– Геть! Не хочу тебе ні бачити, ні чути, – роздратовано проричав Дмитро.
– Дімчику, – вона розплакалася ще дужче.
– Вали геть, я сказав. Даю тобі дві години. Коли повернуся, тебе вже тут не може бути.
#3238 в Любовні романи
#1547 в Сучасний любовний роман
#745 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 26.05.2020