ЧАСТИНА 3

     Наступного ранку Іванка зібралася на роботу, вийшла з під’їзду й прикипіла поглядом до автомобіля сердитого сусіда.  Зупинилася. Брудний чорний автомобіль давно вже не був на мийці. Від спокуси знайти десь іржавий гвіздок дівчина аж прикусила нижню губу. Озирнулася навсібіч – нікого… Навшпиньки наблизилася до машини й пальчиком почала каліграфічно виводити на задньому склі: «Я ДУРКО, ЯКИЙ ПОСПІШАЄ».

– Дописала? – за її спиною почувся розлючений чоловічий голос.

  Дівчина підстрибнула й розвернулася на 180 градусів.

– А тепер стирай, – гнівно проричав Андрій.

– А якщо ні, то що? Ударите мене? – амбітно стала в позу Іванка.

– Є варіант: витерти тобою, – випалив Андрій.

– Тільки доторкніться до мене – і пожалкуєте! – дівчина стисла кулачки.

– І що ж ти мені зробиш? Кумедна…  – розсміявся хлопець.

     Іванка не стримала емоцій, замахнулася й втелющила ляпаса.

– А от це ти вже дарма зробила! – Андрій обома руками схопив голівку дівчини й… поцілував. За мить відпустив і попрямував на пробіжку.

– Який же ти козел! – кричала вслід розгнівана Іванка, гніваючись і не знаючи, що ж таки робити далі.

– О, ми вже на "ти"? Поскаржся на мене своєму папіку, хай приходить, можу заодно виписати йому віагри! – не обертаючись, вигукнув хлопець.

          Андрій начепив навушники, виставив на телефоні трек групи «Рамштайн» і перейшов на легкий біг. Легені наповнювалися холодним ранковим повітрям, свіжістю й емоціями нового дня. Декілька разів на тиждень він починав таким чином свій ранок. А сьогодні ще й увесь час подумки повертався до того раптового рішення – поцілунку.  «Зачепила…» Зупинився, змінив трек на «Артура Пирожкова – зацепила» й побіг далі, щоб за годину з’явитися на роботі.

       А в іншому кутку міста Ігор прокинувся від звуку дверей, що зачинилися за дружиною. Чоловік розплющив очі й потер. Голова тріщала. Ще б пак: учора пив, щоб забути про інвалідність. У тридцять три міг би мати шикарне життя, чудову кар’єру. А натомість – шукає свій спокій у чарці.  І все через якусь дівку, яка все життя йому перекреслила. Це ж вона вмовила переїхати сюди, лишити маму в іншому місті. А тепер як повертатися таким недочоловіком у маленьке містечко, де кожен тебе знає? Ближчі глузуватимуть. Інші тицятимуть пальцями й шептатимуть услід: оно пішов той кульгавий імпотент. А мамця ж казала, що Анжелка не пара, що вона зробить його нещасним. Казала… Не чув… 

          Ігор поліз під подушку й дістав Анжелин телефон, який учора відібрав. Думав, пручатиметься – то й відколошматить від душі. А вона так легко віддала, наче глузувала над ним. Зараз-зараз він підбере пароль, знайде докази, що йому зраджують – і віддухопелить сповна.

          Замислився й пригадав, як Енж пішла в магазин по горілку й не повернулася. Нахаба, осміліла – спробувати втекти. Зробити його нещасним і втекти! Ігор злорадно посміхнувся, пригадавши, як заздалегідь сховав поза квартирою, у надійній схованці паспорт, диплом, документи на її квартиру. У ній він теж прописаний, а отже, це його житло! Ніхто вона без нього! Ніхто!  Утікачку знайшли за два дні, коли Ігор підключив знайомих з поліції, які люб'язно допомогли, мабуть, через відчуття провини. Як-не-як, а травми отримав під час виконання службових обов'язків: в Ігоря поцілив із саморобної зброї один із нападників.  Куля розлетілася на дрібні уламки, що пошкодили сухожилля. Тож і кульгатиме тепер усе життя. Інші … зробили з нього імпотента.

          Чоловік міцно стиснув кулаки.

– Нічого. Посиділа на прив'язі, прикута наручниками до батареї, кілька днів. Це мало б відбити назавжди дурне бажання покинути свого чоловіка. Не вийде…

  З того часу минуло вже два роки, і він просто відчуває, що ця курва йому зраджує. Може, навіть просто зараз з усіма качками цього клятого клубу, куди влаштувалася на роботу. Викрутилася й без диплома, і без досвіду роботи. Отаке стерво!

– Хай! Хоч гроші заробляє, а картку вже відібрав! Ображається. Хіба то я її бив, трохи побуцав ногами, – вслух промовив Ігор. – А я доведу, що ти, сучко, зраджуєш мені – і знову посидиш під батареями. І це, повір, найлегше, що я мушу з тобою зробити за споганене моє життя. Найлегше…

      Здалеку Андрій помітив Микиту й наздогнав його на сходах спортивного клубу.

– Привіт, Ките, – Андрій привітав друга за руку.

– «Я дурко, який поспішає». Це щось новеньке, Дроне, – Микита розреготався, тицьнувши пальцем у напис, який здалеку було видно ще краще.

– Блін,  забув заїхати на мийку, – почухав потилицю Андрій.

– І в чому саме ти поспішав?

– Довга історія, – товариш усміхнувся й обережно торкнувся губ. – Якось розкажу.

– Ну-ну, – Микита поплескав друга по плечу.

          Андрій смакував маленьку, але солодку помсту нахабному дівчиську, яке втрутилося в його розмірене й спокійне життя. Тож цей ранок для нього склався краще, ніж попередній.

          А Кит уже привітався з Енж. Дівчина протягла йому на долоні ключ від кабінету, навіть не піднімаючи очей. Пальці Микити лише на мить затрималися, торкаючись теплої шкіри жіночої руки. Але цього було достатньо, щоб щоки Анжели спалахнули. Він помітив цю дивну, на його думку, реакцію. Щасливі у шлюбі дівчата не мають так реагувати! Чи мають?