Розділ 13 Прибуття потяга

Тиша. Лише гравій бив об метал дрібним дощем. Пил забивав дихання. Марк застогнав. 
- Треба обробити рану, - сказала Світоліна, відкашлюючись. – Ти стікаєш кров’ю.
- Немає часу.

Зліва і з права лунали поліцейські сирени. Марк змусив себе вийти з машини. В голові паморочилося. Вони перетнули дорогу і опинилися серед натовпу похмурих чоловіків. В очах читалася єдина думка – легка нажива. Краєм ока, Марк бачив, як дехто вже розбирає понівечене авто. Світоліна міцно вхопилася за нього.   
- Хурам, - сказав Марк і схрестив руки перед собою. – Де Страйкер?

Чоловіки ніби наштовхнулися на нездоланну перепону. Вони розгублено переглядалися. Найстарший чоловік кивнув і натовп розступився. Вони пройшли імпровізованим коридором. Їх супроводжував хлопчина років чотирнадцяти. Він мовчки вказував дорогу між халупами. З кожним кроком, вони заглиблювалися в Нетрі. Маркові довелося опертися на Світоліну. Вона майже тягла його на собі.

Хлопчина зупинився на засміченому узбіччі широкої ґрунтової дороги, усім виглядом показуючи, що далі йти не буде.
- Ти знаєш Страйкера? – запитав Марк.

Хлопчина мовчав, переступаючи босими ногами на сірій пилюці. Марк показав електрошокер. Очі хлопця спалахнули цікавістю.
- Як знайти Страйкера?

Хлопець вказав на електрошокер на поясі Світоліної. Довелося віддати і його.
- Йдіть цією дорогою на схід, - сказав хлопчина. – Біля гелікоптера повернете праворуч. В тому районі Страйкера знає кожен.
- Отже, біля гелікоптера?

Хлопець кивнув і задоволено підстрибнувши, зник у провулку.
- Ходімо, - сказав Марк.
- Стій. Треба перев’язати рану.

Вона посадила його на уламок бетону, обережно зняла куртку і закривавлену сорочку.
- Куля пройшла навиліт, - сказала Світоліна. – Але ти втратив багато крові.
- Страйкер, лікар. Він допоможе.

Світоліна розірвала його сорочку і перев’язала рану.
- Страйкер це той божевільний з плакатом?

Поки вони йшли, Марк розповів їй про останні події. Вислухавши його, Світоліна нічого не сказала. Вони йшли у повній тиші. Іноді їм траплялися місцеві мешканці. В такі моменти, Марк клав руку на пістолет. Та ніхто до них не чіплявся. Одного разу, Марк почув уривок розмови. Вірніше лише одне слово – хурам. Новини ширяться швидко, - подумав він.

Перехрестя виникло несподівано. Обгорілий скелет гелікоптера загруз у землю. Він слугував і дороговказом і дошкою оголошень. Кілька людей сиділо в затінку гелікоптера і курили марихуану. На подорожніх вони навіть не глянули.      

Будинки нагадували столітніх стариганів, які повсідалися на лавках проти сонця. На дахах стирчали древні, як світ, супутникові антени. Марк впізнавав дорогу, якою він їхав вперше на зустріч зі Страйкером.
- В Сіон дорога закрита, - сказала Світоліна.
- Доведеться змиритися з тим, що ми смертні.

Світоліна кивнула і подивилася в бік Стіни. З цього місця було видно лише верхівку. Марк намагався вгадати її думки.
- Все так швидко змінилося, - сказала Світоліна. – Кілька годин тому я була у самому центрі Сіону. Та здається це було так давно. Дякую, що врятував мене.

Марк мовчав. Світоліна поцілувала його в щоку. Він затримав її біля себе. Вона не пручалася. Їхні дихання зливалися в одне. Світ ніби віддалився від них на мільйони кілометрів.

Звук двигуна вивів їх з оціпеніння. Поруч зупинилася Маркова автівка, піднявши хмару пилу. З неї вийшов Страйкер.
- До мене дійшли чутки, що двоє божевільних перелетіли через Стіну на парашуті з автівкою, - сказав Страйкер. – Я здогадався, що вас направлять тільки цією дорогою. Якщо звісно, не вб’ють перед тим. 
- Довелося імпровізувати, - усміхнувся Марк, схрещуючи руки. - Я скористався вашим кодовим словом.
- Невже це спрацювало?! – здивувався Страйкер, дістаючи з багажника наплічник з червоним хрестом. - Погано. Дуже погано, - бурмотів він, оглядаючи рану.

Марк здригнувся і втратив свідомість. Він провалився в безодню. Від падіння перехопило дух. Розкривши очі, Марк побачив знайому станцію. Він стояв на пероні, мружачись від сонця. Холод стискав Маркове серце. Він зрозумів чому його лякав цей сон. Він боявся застрягнути в цьому місці назавжди. Хотів крикнути, покликати когось. Але горло наче оніміло. Він не міг вичавити з себе жодного звуку. Паніка накрила його важкою хвилею. Марк спробував бігти, але ноги ніби вросли у розбитий перон. Це місце його не відпускало.

Марк почув звук. Ледь вловимий але він стрімко наближався. Зараз він прокинеться у своїй квартирі й цей жах закінчиться. Марк заплющив очі й спробував розслабитися. Ось-ось пролунає знайома мелодія будильника. Ще мить. Зараз.

Але він не прокинувся. Звук перетворився на гуркотіння. Метал бився об метал. Що це? На сході з'явилася і швидко збільшувалася темна цятка. Марк розгледів обриси локомотива. Його гладкий корпус, схожий на стрілу, розсікав густе повітря і виблискував на сонці. Марк завмер від захоплення і страху. Здавалося, що поїзд мчить прямо на нього. А раптом він не зупиниться і пролетить повз? – майнула страшна думка.

Локомотив дмухнув на нього гарячі потоки повітря. Вагони миготіли сяючими вікнами. Поступово потяг зупинився. Широкі половини дверей тихо роз’їхалися, випустивши яскраве біле світло. Марк інстинктивно закрився долонею. Але це виявилося зайвим. Світло не засліплювало. Воно огортало його, проникало в душу і запрошувало зайти.

Марк піднявся сходинками. Двері зачинилися. Він відчув легкість. Здавалося, що на пероні залишився непотрібний багаж, який він тягав за собою все життя. Потяг плавно рушив.
- Займи своє місце Марку, - пролунав голос.

Марк побачив вільне крісло і обережно сів. Сидіння виявилося зручним, таким, ніби його робили спеціально для нього. Він нікого не бачив, але відчував присутність багатьох людей.
- Наступна зупинка, кінцева, - повідомив голос.   

Марк розслаблено схилився на спинку і закрив очі. Він відчував глибокий спокій і неймовірну радість.