Розділ 12 Стіна

Ліфтом, вони спустилися поверхом нижче, там де була буцегарня. По обидва боки розташовувалися камери з прозорими стінами. Кілька десятків затриманих охоронялося трьома наглядачами. З озброєння вони мали лише електрошокери. За затриманими велося цілодобове відео спостереження. Всі двері на поверсі зачинялися і відчинялися оператором біля ліфту.

Охоронці завмерли від здивування, коли побачили Марка.
- Потрібна вільна камера, - сказав Безус.
- Двадцять сьома вільна, - мовив оператор і спробував пожартувати. – Найзручніша.     

Але дотеп ніхто не оцінив. Спецназівці передали Марка наглядачам. Його обшукали, вигорнувши з кишень усілякий дріб’язок. Перед тим, як ліфт зачинився, Марк встиг помітити задоволену посмішку Безуса.

Охоронці вели його між двох рядів камер. Деякі затримані проводжали їх поглядом. Марк побачив Світоліну. Вона сиділа на ліжку, тупо дивлячись в одну точку. Її камера була під номером тринадцять. Жінка помітила його, та не зрушила з місця. Марк згадав слова Йогансена про сучасні види озброєння.

Охоронці зупинилися перед камерою номер двадцять сім. Клацнув електронний замок і двері розійшлися. Охоронець поклав руку Маркові на спину й штовхнув.

Блискавичним рухом, Марк вдарив його в кадик. Другий охоронець потягнувся за електрошокером, але отримав удар у пах. Марк забрав електрошокер у охоронця, який захлинався від нестачі повітря. Переляканий оператор розгублено натискав кнопки на пульті. Затримані гупали у скляні двері й кричали.

Марк оглушив охоронця електрострумом а іншого притис до стіни.
- Відчиняй тринадцяту! - горлав Марк оператору, тицяючи електрошокером охоронцю в обличчя. – Я випалю йому око!

Оператор послухався. Але Світоліна стояла посеред камери мов вкопана.
- Виходь!

  Вигук вивів Світоліну з оціпеніння. Марк наказав її взяти другий електрошокер. Будівля здригалася від сирени тривоги. Марк притягнув охоронця до оператора.
- Заблокуй ліфт.

Оператор виконав наказ. Марк вдарив його струмом, і потягнув Світоліну до аварійних сходів. Штовхнувши двері, вони помчали у низ. На кожному прольоті мигала сигналізація. Через три поверхи, Марк зіткнувся з Безусом. Скориставшись секундною розгубленістю, Марк перехопив руку з пістолетом і притис до стіни. Пролунав постріл. Світоліна крикнула, на мить заглушивши сирену.

Безус вдарив головою Марка в обличчя. Він осліп але притис електрошокер до Безуса. Їх обох добряче трусонуло і кинуло на підлогу. Марк відчув біль у боці а потім почув постріл. Гарячою хвилею біль прокотився тілом. Зціпивши зуби, Марк тиснув кнопку поки напарник не обм’як.
- Сюди, - сказав він, забираючи пістолет.

Вони зайшли у двері, з яких перед тим вискочив Безус. і опинилися там де Марк і планував – на автопарковці. Вітер зі шлюзу дмухнув в обличчя. Вечірнє сонце засліплювало очі. Марк заблокував двері вогнегасником. На сходах чулися вигуки і тупотіння. За мить, двері здригнулися від ударів.

У двох автівках закінчився заряд. З третьою пощастило.
- Пристебнись, - сказав Марк.

Світоліна клацнула паском безпеки. Марк натиснув кнопку старт. Блоки розчепили залізні пальці, автівка здригнулася і зависла в повітрі. Бахнуло кілька пострілів. Заднє скло розлетілося в друзки. Світоліна закричала, прикриваючи голову руками.

Марк натиснув газ. Авто вискочило зі шлюзу. Він намагався вирівняти літаючий автомобіль. Тільки дивом вони не зіткнулися з трьома зустрічними автівками. Та Марк на це не зважав. Він тиснув газ, віддаляючись від поліцейського управління.
- Куди ми летимо? - Світоліна наважилась заговорити. Вітер несамовито куйовдив її волосся.  
- За стіну. Якщо вдасться відірватися, - відповів Марк.

Світоліна озирнулася. Їх наздоганяли три патрульні машини. З усіх боків долинали сирени.
- Але автомобілі не літають за стіною.
- Я знаю, - сказав Марк, викручуючи кермо в ліво. – Тримайся.  

Автомобіль різко пішов у низ. Світоліна ледве встигла вхопитися за ручку. Переслідувачі повторили той самий маневр.
- Поліція веде переслідування! Звільнити дорогу! – горлав металевий голос з мегафонів поліцейських автівок.
«Оклигав таки», - подумав Марк, впізнавши голос Безуса.

Цивільний транспорт притискався до хмарочосів і зависав на місці. Світоліна помічала злякані обличчя водіїв та пасажирів.
- Чому вони не стріляють? – запитала вона.
- Ми в центрі Сіону. Поліцейським заборонено застосовувати зброю, - відповів Марк, оминаючи черговий хмаросяг. – Та скоро почнуться бідні квартали. Там вони не будуть церемонитись.

На підтвердження його слів, ландшафт змінився. Хмарочоси зникли. Внизу пропливали житлові квартали. І відразу ж у автівку влучили кулі. Їх добряче трусонуло. З автомобіля повалив дим. Марк потягнув кермо на себе, втримуючи авто на висоті. Долоні немов прикипіли до пластику. Він ледь не втратив свідомість і не відчував рук. М’язи задерев’яніли від болю.  
- Ще трошки! – крикнув Марк.

До стіни залишалося не більше кілометра. Але авто падало мов сухий листок. Переслідувачі обходили їх з боків. Марк вдавив педаль газу. Двигун ледь не захлинувся та все ж зробив останній ривок. Здавалося, що не вони летять до стіни, а стіна стрімко наближається на них.

Світоліна розгледіла тріщини на вершині величної споруди. Вона заплющила міцно очі, ніби це могло вберегти від зіткнення.

Максимально потягнувши кермо на себе, Марк несамовито заволав. Автівка проїхалась по вершині стіни мов праска, попутно збивши якесь обладнання, і каменем полетіла в низ. Марк натиснув червону кнопку на панелі керування. Пролунав хлопок. Дах автівки відлетів, а замість нього розкрився білий парашут. Декілька секунд польоту пройшли у повній тиші.

Марк подивися в гору. Поліцейська погоня зависла над стіною. Він задоволено усміхнувся. Та відразу ж скривився. Біль пронизував правий бік, затерплі руки горіли, так ніби в них встромили тисячі маленьких голок. Автівка гепнулась на землю. Удар спровокував нову хвилю болю.