Розділ 11 Клітка

Його завели в кабінет сивочолого начальника поліції. Безус поклав на стіл пістолет і звіт. Бос глянув на них а потім на Марка.
- Вийдіть, - наказав він Безусу.

Коли вони залишилися вдвох, бос сів і наказав Марку зробити те ж саме. Кілька довгих хвилин вони мовчали.
- Після цієї справи, мене відправлять на пенсію, - сказав бос.
- Буде нагода порибалити. В новинах сказали, що в озеро центрального парку запустили форель.
- Так, я чув це. Але риболовля не для мене. Надто нудно. Я більше люблю мандрівки автомобілем. їхати невідомими дорогами, відкривати для себе нові місця, ось це життя.
- Але дороги зруйновані. Крім озброєних банд, по ним вже давно ніхто не їздить. Ми добровільно сіли у золоту клітку, замкнули двері і викинули ключ.
- Проте, ми маємо порядок і безсмертя.
- Босе, почитайте цей звіт. Ігнатенко довів те, що ми не перемогли смерть. Навпаки – стали до неї ще ближче.
- Та, що з тобою, Марку? – бос підвівся і заходився міряти кроками кабінет. –Ти звинувачуєш державу у зовсім неприпустимих речах на підставі писульки одного божевільного вченого!
- Якщо він божевільний, чому його вбили? Чому стільки галасу навколо стосу паперу?

Бос не відповів. Він втомлено сів і замислився.
- Тебе звинувачують у нападі на Йогансена, - сухо сказав бос. – Служба безпеки підозрює тебе у державній зраді. Агенти скоро прибудуть, щоб арештувати тебе.
- Якась маячня!
- Є інформація, що Ігнатенко входив в організацію, яка готувала державний переворот. Він контактував з її представником, так званим Страйкером.

Неймовірно, дивувався Марк. Як швидко вони все підлаштували. Полювання на відьом тай годі. У кабінет зайшов Безус і спецназівці.
- Поки не приїдуть агенти, посидиш у камері, - сказав бос.

Марк устав. Конвой вивів його в коридор. Безус йшов поруч.
- Скільки Йогансен тобі заплатив? – запитав Марк.

Безус схопив Марка за сорочку. В його очах спалахнула лють. Марк відчував кислий подих.
- Вважаєш себе чистеньким? - просичав Безус. – Якщо працюєш в лайні, змирися з тим, що від тебе тхне. Найкращий слідчий. Трясця! Шкода, що та дівка тебе не задушила.

Конвойні стояли і байдуже слухали розмову. Опанувавши себе, Безус озирнувся і відпустив Марка.