Розділ 6 Хурам

Поліцейський броньовик мчав вздовж високої стіни. Її верхівка погано проглядалася з землі. На рівні людського зросту, вся стіна була розмальована графіті. На високій швидкості, малюнки перетворювались на кольорову мішанину. Праворуч миготіли Нетрі. Будинки були зроблені з усякого мотлоху. Коло них снували люди. Дехто жбурляв у броньовик каміння. Кулеметнику доводилося охолоджувати зухвальців короткою чергою в повітря.

Водій крутонув кермо праворуч. Важка автівка плавно увійшла в крутий поворот. Через кілька хвилин вони опинилися на маленькій площі, оточеній старими цегляними будинками. В центрі площі стояв розбитий фонтан. Замість води, басейн був завалений непотребом.
- Десь тут, - сказав Безус. – Точніше визначити не вдалося.  

Вони вийшли з авто. Четверо спецназівців стали по периметру. Мешканці з острахом і ненавистю визирали з вікон. Молоді хлопці, які до того грали у футбол, покинули м’яч і взялися за металеві битки та ножі.
- Проблеми таки є, - сказав Безус.
- Чому ти не взяв більше людей? – запитав Марк.
- Після обшуку, керівництво наказало відправити всіх туди де ми були вчора. Там досі тривають сутички. Я ледве виторгував цей броньовик.  
- Забирайтеся свині! – вигукнули з натовпу.

Людей на площі більшало. Новоприбулі тримали саморобні гвинтівки та автомати. Спецназівці зняли зброю з запобіжників. Кулеметник навів ствол у найбільше скупчення людей.
- Ми для них мов подарунок, - сказав Безус. – Вони вже думають, як використати наш броньовик.

Несподівано Марк усвідомив, що може померти. Померти в день прийняття Ін’єкції життя. Марк дістав телефон і вийшов на перед. Молодики явно цього не очікували. Безус хотів щось сказати, та замість слів у нього вийшов стогін.
- Я просто хочу поговорити з тим, хто знає цього чоловіка! Він приходив сюди кілька тижнів поспіль!

Марк повільно обходив натовп, піднявши високо телефон. Спантеличені хлопці дивилися на фото Ігнатенка.
- Ви шукаєте мене!

Марк обернувся на голос. З натовпу вийшов Страйкер.
- Святоша відійди! – долинуло з натовпу. – Бо сядеш на палю разом з ними!
- Вони мої гості! - Страйкер повернувся до натовпу і схрестив руки зі стиснутими кулаками. – Хурам!

Натовп притих. Було чути, як тихо воркотить двигун броньовика. Потім, ніби по команді, молодики розступилися і перейшли на інший бік площі.
- Просто магія якась, - сказав Марк.
- Це мусульманський квартал, - пояснив Страйкер. – В ісламі гості священні.
- На скільки я знаю, ви, християнин. Чому вони вас не вбили.
- Я лікую їхніх хворих. Вірніше намагаюся лікувати, зважаючи на мізерні ресурси. Панове поліцейські, ці молоді люди не надто шанують традиції, тому у вас не більше десяти хвилин.
- Про що ви говорили з Ігнатенком?
- Багато про що. Але в кінці кінців, все зводилось до науки і віри.
- Він був християнином?
- Ні. Але цікавився деякими аспектами віровчення.
- Наприклад?
- Про призначення смерті.
- Дуже дивно для людини, яка покращує Ін’єкцію вічного життя.
- Не забувайте, що він втратив родину.
- Чому Ігнатенко говорив про це, саме з вами?
- Колись, я працював начальником дослідницького відділу «Майхевен». Ігнатенко бачив мої напрацювання. Кілька місяців тому, він заговорив зі мною, коли я стояв біля входу в «Майхевен». З того дня, наші зустрічі стали регулярними.
- Ігнатенко приходив сюди?
- Як співробітник корпорації, він мав вільний вихід із Сіону.
- Так само як і ви.
- Мені лишили громадянство і деякі привілеї за колишні заслуги. Більшу частину часу, я проводжу тут. 
- Чому?
- Тому що тут в Нетрях є люди, які потребують моєї допомоги. Христос називає це служінням.  
- Як ставились до Ігнатенка ваші сусіди?
- Він допомагав ліками, тому проблем не було.
- Він не говорив про погрози в свою адресу?
- Ні, - Страйкер озирнувся на войовничих футболістів. - Думаю, вам пора.

Молодики знову оточували поліцейських. Вони чекали, доки хтось не наважиться напасти першим.
- Чому ви стоїте з тим плакатом?
- Я роблю те, що заповідав Ісус Христос – проповідую Євангеліє.
- Але на вас ніхто не звертає уваги.
- Але ж ви помітили.

Марк мовчки кивнув. Двері глухо зачинилися. Водій витиснув газ і броньовик легко набрав швидкість. Кулі безсило шкрябали броню.
- Не стріляти! – наказав Марк, коли побачив, як кулеметник кладе палець на гачок.

Спецназівець невдоволено зітхнув. Марк подивився у маленьке віконце. Страйкер стояв серед киплячої юрми.