Розділ 3 Вбивство

Марк поставив тарілку в посудомийку. Трансляцію перервав відеодзвінок від начальника поліції Сіону. Марк прийняв виклик. На екрані з'явився сивий чоловік років п'ятдесяти.
- Доброго ранку, бос, - привітався Марк.
- Наробили ви вчора галасу. Рада дванадцяти не задоволена.
- Вони переймаються життям декількох робітників?
- Це політика, Марку. Зараз іде боротьба за крісло Обраного. Опозиція може використати цей інцидент проти діючого Обраного. Тим більше, зараз модно захищати знедолених і принижених.
- Судячи з новин, ситуацію владнали.
- Цього разу так. Але сталося дещо гірше, - начальник поліції на секунду замовк. – У «Майхевені» знайшли вбитим керівника дослідницького відділу Ігнатенка. Обраний телефонував особисто. Він просив вирішити ситуацію, як найшвидше і без зайвого галасу. Керівник компанії Йогансен, надасть повну підтримку. Безус вже там. Виїжджай негайно.
- Так. А що говорить Шаріф?
- Це неймовірно, - зітхнув начальник. – Йому вдавалося приховувати свої відносини з мешканкою Нетрів протягом багатьох років. Вона працювала на заводі, де вони й познайомились. Шаріф хотів щоб дружина і син теж жили вічно. Тому й крав Ін’єкцію.  
- Його вже засудили?
- Страта сьогодні. Всі хочуть позбутися цієї проблеми і не згадувати її. Та годі вже. Займися справою Ігнатенка.
- Мені треба прийняти Ін’єкцію.
- Я подзвоню в «Майхевен», вони все організують.  

Бос зник так само раптово як і з'явився. Телетрансляція відновилася. Товстий чиновник розповідав про плани Обраного покращити умови життя в Нетрях.

Отже будуть зачищати Нетрі, - промайнула думка.

Потім йшов сюжет про відкриття штучного озера для риболовлі.
- Не забудьте про Ін'єкцію, - повідомив голос «Розумного будинку», коли він виходив з квартири.

         Марк спустився ліфтом у підземний гараж. Тут стояв лише один автомобіль. Всі мешканці користувалися власними літаючими дронами або таксі. Але Марк не любив літати. Вірніше він боявся висоти. Колись давно. Ще до того, як він втратив почуття страху. Тепер це перетворилося на звичку – ніяких польотів. Тільки наземний транспорт. Колеги над ним жартували, а він говорив, що просто любить ретро автомобілі. З новин, Марк дізнався про існування цілого руху любителів старовинних технологій.

         Двигун легко завівся від натиску кнопки «СТАРТ». Автомобіль швидко виїхав з паркінгу і помчав просторими дорогами міста Сіон – наймогутнішого міста на планеті.

*

Вийшовши з автівки, Марк подивився в гору. На рівні двадцятого поверху, у хмарочос залітали пасажирські дрони. Біля входу стояв молодий чоловік у чорному діловому костюмі.
- Ви, Марк Гнап? Мене звати Іван. Я буду вас супроводжувати під час роботи в Майхевені.
- Мені потрібно прийняти Ін'єкцію.
- Ваше керівництво повідомило нас. Цю процедуру ви зробите в Майхевені. Адже саме тут винайшли «Ін'єкцію життя», - з гордістю мовив Іван, ніби сам був причетний до цієї визначної події.

Марк побачив людину зі шматком картону в руках. Велика шевелюра і борода з сивиною майоріли на вітрі. Марк прочитав напис на картоні: «Ісус дарує вічне життя!»
- Хто це?
- Страйкер, місцевий божевільний, - відповів Іван. - З відмовників. Звихнувся на грунті релігії. Навіщо нам Ісус, адже ми і так безсмертні?
- Чому його не гонять?
- З поваги. Він працював тут. Досліджував вплив компонентів Ін'єкції на людину в умовах невагомості. До того ж він нешкідливий. Просто стоїть і все.

         Іван повів його в середину. Ліфт миттєво виніс їх на сорок шостий поверх. У коридорі їх зупинили поліцейські. Марк показав посвідчення. Їм назустріч вийшов Безус. Вони привіталися і напарник вказав на лабораторію. Іван хотів йти за ними, але Марк його зупинив.
- Мені наказано супроводжувати вас, - заперечив Іван.
- На місці злочину можуть знаходитися лише поліцейські. Стійте тут.

Іван невдоволено підкорився. Безус провів Марка у маленьке приміщення, де вони вдягли комбінезони та маски, і зайшли у лабораторію.

Столи заповнювали велику кімнату без вікон. На них стояли прилади для хімічних дослідів та інше приладдя, про призначення якого Марк навіть не здогадувався.

Стіл з колбами займав середину кімнати. Біля нього лежав труп чоловіка з проломленою головою. Темна кров розтеклася по сірій підлозі. Два судмедексперти проводили огляд.   
- Ігнатенко Степан Петрович. П’ятдесят чотири роки. Керівник дослідницького відділу, - сказав Безус, вказуючи на тіло. – Труп виявила його помічниця, сьогодні з ранку коли прийшла на роботу.
- Час смерті? – запитав Марк, оглядаючи тіло.
- Приблизно десять годин тому, - відповів один з експертів. 
- Знайшли знаряддя вбивства?
- В лабораторії нічого, - відповів інший експерт.
- Я наказав обшукати увесь поверх, кожен закуток, - сказав Безус.
- Треба обшукати всю будівлю, - сказав Марк.
- Але тут п’ятдесят поверхів, - мовив Безус.
- Виклич всіх хто вихідний чи у відпустці. Бос дозволить. І не забудь оглянути сміттєві контейнери. Вивіз сміття теж треба зупинити.

         Безус кивнув і вийшов віддати розпорядження. Востаннє оглянувши кімнату, Марк наказав забирати труп. Коли він знімав комбінезон, у кімнатку зайшов Безус.
- Ми почнемо обшук через сорок хвилин. Сміттєвози стоять у підземному паркінгу.
- Не відпускай поки експерти їх не оглянуть.
- З тобою хоче поговорити Йогансен, голова корпорації.
- Це він приставив до мене Івана?
- Так.
- Спершу я поговорю з помічницею Ігнатенка. Де вона?
- У своєму кабінеті навпроти. Але я б радив тобі не дратувати Йогансена.
- Вилучи усі записи камер спостереження на поверсі, - сказав Марк, виходячи.