Розділ 2 Рейд

Ворота повільно, зі скреготом розсунулися. Три броньовика вирвалися за стіни Сіону і звернули праворуч. Марк дивився на спецназівців запакованих у бронежилети і шоломи. На їхніх обличчях не було хвилювання. Хтось дрімав, тримаючи зброю на колінах, хтось жував жуйку. На відміну від них, Безус, напарник Марка, нервово перебирав пальцями на коліні.
- Перший раз у Нетрях? – запитав командир загону.

Роздратовано глянувши на поліцейського, Безус нічого не відповів. Командир усміхнувся і показав на планшеті фото худорлявого чоловіка років тридцяти, в окулярах:
- Фарід Шаріф. Він індус?
- Пакестанець, - відповів Марк.
- Що накоїв цей хлопець?
- Пограбував склад з Ін’єкцією і вбив охоронця.
- Як він проник у Сіон?
- Ніяк. Шаріф громадянин. Працював програмістом.  
- Але як втік у Нетрі?
- Він мав пропуск за стіну, щоб налаштовувати програми для конвеєрів на заводі.   
- Ми схопимо покидька, - сказав командир, складаючи планшет в четверо. - Будьте певні.
- Не сумніваюсь.

Броньовики повернули ліворуч. По обидва боки дороги сіріли будівлі з високими трубами, з яких валив різнокольоровий дим.
- На території цих заводів є цілі містечка для робітників, - натхненно розповідав командир. – Є люди, які жодного разу не виходили за територію заводу. Уявляєте?!

Марк не уявляв. Йому було байдуже. Він хотів лише знайти підозрюваного. Його місія і призначення – ловити вбивць. Саме для цього він і приймає Ін’єкцію життя.
- Наближаємося, - сказав командир. Він відразу посерйознішав. – Приготуватися.

Спецназівці завченими рухами вдягли окуляри і приготували зброю.
- Спочатку виходимо ми, - сказав командир. – Якщо все під контролем, по моїй команді виходите ви. Далі по плану. Зрозуміло?

Марк та Безус кивнули. Броньовики зупинилися. Поліцейські організовано висипали на зовні й зайняли позиції. По команді командира, Марк і Безус теж вийшли, мружачись від яскравого сонця. Вони стояли перед п’ятиповерхівкою.
- Ось цей будинок, - сказав командир.
- Сподіваюсь він не втік, - сказав Безус.
- Ми оточили будинок, - відповів командир. – Доведеться обшукати кожну шпарину. Вам краще приготувати зброю.
- Командире, - сказав Марк, вимикаючи запобіжник на автоматичному пістолеті. – Підозрюваний повинен бути живий.
- Усе для вашого задоволення, майоре, - усміхнувся командир і відійшов.
- Думаєш підозрюваний чинитиме опір? – запитав Безус.
- Навряд. Але спецназівці люблять постріляти.        
- Працює поліція! – гучномовець на броньовику випльовував слова. – Не виходити з квартир! Не чинити опір! Будинок оточено!

Поліцейські вривалися в квартири не церемонячись. Зачинені двері з тріском відкривалися ударом важкого черевика. Господарі маленьких комірчин з жахом забивалися в куток. В основному це були жінки, діти та старі. Спецназівці уважно вивчали кожного, порівнюючи з фото на моніторі в окулярах. Обшук тривав на п’яти поверхах одночасно.

Марк і Безус методично обходили квартири. Кожна з них пахла однаково. Марк не міг розібрати запах. Він спитав командира.
- Квашена капуста, - пояснив той. – Ферми, в глибині Нетрів, вирощують овочі для робітників. Цього року вродило багато капусти. Ці люди її квасять. Вона так довше зберігається.
- Ніколи про таке не чув, - сказав Безус.
- Я куштував. Пахне не дуже а от на смак непогано, - командир засміявся, побачивши, як Безус стримав блювотний ревлекс.

         Вони зайшли у двокімнатну квартирку на третьому поверсі. Поліцейські закінчували обшук, залишаючи після себе страшний безлад. Тут пахло спеціями, на стіні висів прапор вже неіснуючого Пакестану. На дивані сиділа смаглява жінка з десятирічним сином. Хлопець злякано притулився до матері. Виразні очі жінки випромінювали абсолютний спокій.  
- Чисто, командире, - сказав спецназівець.

         Командир наказав їм йти в сусідню квартиру. Маска спокою спала і очі жінки спалахнули радістю. Але в ту ж мить, жінка опанувала себе. Та Марк встиг це помітити. Він обвів поглядом кімнату.
- Щось не так?- запитав Безус.
- Хлопець. Його очі, - Марк підійшов ближче.

         Жінка міцніше обійняла сина. Марк роздивлявся хлопця і матір. Командир й Безус стояли на порозі.
- Встаньте будь-ласка з дивану, - сказав Марк.

         Жінка не ворухнулася. Секунди повільно спливали. Марк озирнувся на командира:
- Вона мене розуміє?
- Цілком, - командир зробив два кроки. – Встань і забери свого вилупка!

         Жінка здригнулася. Хлопець спробував глибше зануритися в диван. Вона встала і потягнула сина за собою, сказавши кілька слів невідомою мовою. Та хлопець і не думав її слухатися. Командир не став чекати. Він відштовхнув жінку і підняв хлопця мов іграшку. Хлопець кричав і пручався. Командир віддав його матері.

         У квартиру повернулися спецназівці. Всі приготували зброю. Разом з підлеглим, командир відсунув диван. За ним була лише обшарпана стіна і підлога. Пролунав тихий видих розчарування.
- Я ж сказав, що тут нема підозрюваного, - мовив спецназівець.

         Марк сів навпочіпки і водив долонею по підлозі. Час від часу він поглядав на господиню. 
- Ми витрачаємо час, майоре, - сказав командир.
- Підлога чиста, - сказав Марк.
- Робітників важко назвати зразком чистоплотності, - мовив командир. – Але ця господиня є винятком. Тут вся підлога чиста.
- Наші квартири прибирають роботи. При ручному прибиранні, під меблями завжди буде пил. Хоча б тонкий шар. Тут його немає.   
- Думаєш схованка? – запитав Безус.

Марк стенув плечима і подивився на жінку. Вона помітно зблідла. Командир присів, щоб краще роздивитися підлогу.
- Це навіть добре, - сказав він усміхнувшись і підвівся, наставляючи автомат на підлогу.

Жінка крикнула. Хлопець вирвався з її рук і впав під дуло автомату.
- Спокійно, - наказав командир своїм бійцям, які вже готові були стріляти. – Слухай, Шакір! Чи як там тебе? Твої жінка і син сміливіші за тебе! Краще вийди сам, щоб мені не довелося їх вбити!
- Я виходжу не стріляйте, - ледь чутно пролунав голос.