3 глава

Мій перший день пройшов не так як я уявляла, я цілий день старалась не попадатись на очі тому самому хлопцю з яким зіткнулась в під'їзді. На парах ми завжди сиділи разом, мені це зовсім не подобалось, він весь час дивився на мене, це дуже хвилювало. Я звісно старалась на нього не витріщатись також, але коли була робота в парі, пару раз дивилась на нього.

Саме страшне те що нам дали завдання на двох. На двох! Я тільки один день тут і вже завдання дали на двох! Судьба тільки і чекає те що від мене остався тільки попіл.

Деколи зустрічала Філа, він був моя остання надія на спасіння від вогнища його красивих очей. Коли я підходила до Філа цей хлопець дуже странно на нього дивився. Ніби був, злий? Не знаю що навіть сказати, по цьому поводу

До речі Адам це і є він, назвали б мене батьки Євою, то була б картина зовсім не маслом, а моїми емоціями та останніми нервами.

І ось нарешті цей день закінчився! Пішла я до дому сама, Філ сказав що в нього там були якісь проблеми. Відійшла від коледжу на пару метрів, після цього в мене появилась мисль послухати музику, і піти краще прогулятися в парку не далеко від мого дому. Поки я вибирала музику я ледь відчутно але учуяла той самий аромат! Але близько нікого не було, на вулиці з знайомих лиць нікого не побачила.

Ох судьба явно подумала що я дуже скучно живу! Довго про це не думала, втикнула навушники в вуха та попрямувала в сторону парку. Іти мені десь минут 15, погода була сьогодні неперевершена, легенький холодний вітерець лоскотав моє обличчя, волосся розвивалось, а саме головне сонце, сонце не пекло в голову і мені це дуже подобалось, не люблю жаркі дні. Не розумію таких людей які люблять жаркі дні, такі дні втомлюють, висмоктують з тебе всі сили. А ось осінь, це так сказати регенерація твоїх сил, ти вдихаєш запах опавшого листя та смачної кави і розумієш що життя не таке уже і погане 

До речі кава, як тільки про неї подумала сразу захотіла чорної крепкої кавусі. Після таких думок забігла сразу в свою улюблену кафешку, яка не далеко від коледжу. Сіла за вільний столик так зробила замовлення, взяла собі айріш та пиріг, з самого ранку нічого не їла тому я заслужила на шматочок пирога.

Поки робилось моє замовлення я дістала ноутбук з сумки, подивилась що в мене по завданю та роботі. Роботи було багато, мене цінували як кращого працівника, як зрозуміло мені саме більше давали роботи. 

Під час роботи мені принесли моє замовлення, та хтось сів навпроти. Я виглянула за монітор ноутбука, і побачила перед собою дуже знайомі риси обличчя...

Це був він. Той самий Адам, він сидів дуже близько наскільки це можливо, поки я була в великому шоці що навіть не дихала. На долю секунди я захотіла подивитись на нього, я сразу своїми очима нашла його. Вони були ніби зоряне небо, таке красиве та притягуюче, ніяк не могла відвести погляд від цих темних очей. Я ніби то була під гіпнозом його очей, була до тих пір поки він повільно не начав тягнути руку до мого обличчя.

Які в нього наміри та навіщо я йому?це було секретом, який я колись дізнаюсь.

Його рука потягнулася до одного навушника, взяв його та втикнув собі в вухо. Я дивилась на нього питальним поглядом, він тільки на мене витріщався. Це не могло продовжуватись довго, тому я взяла себе в руки і зробила перший крок до спілкування.

-Ти щось хотів?- і тут я чомусь пожалкувала що це запитала, повторюючи собі в голові що це тупо 

-В нас завдання одне на двох- цікаво він кліпає? Чи я просто це пропускаю-Коли мені до тебе прийти?

Ось тут я усвідомила всю тяжкість проблеми, коли він поряд я веду себе як робот, я не можу з ним нормально спілкуватись. А ось в нього не було ніяких проблем, я вперше почула його голос, такий низький тембр що прям мурашки по тілу пробігли раз 5 табуном.Я не розумію як ми зробимо разом це завдання,  може якось відмазатись?

-Що?-витріщилась на нього очима як п'ять копійок-А, тобі не потрібно нічого робити, я сама зроблю за двох

-Коли прийти?

Я зрозуміла, шансів в мене мало з ним на днях не пересікатись. Добре, Мері візьми себе в руки! Не перший раз бачиш хлопця. Навіть якщо він твій ідеал це нічого не означає, ти маєш показувати свої сильні сторони

-Та хоть сьогодні-подивилась в його сторону без емоцій та продовжила щось робити в ноутбуці. Я навіть не знала що я так вмію!

Такої відповіді він не очікував, від здивування в нього брови полізли на лоб, з таким виразом обличчя він щось міркував а потім усміхнувся. Дивився він на мене з якоюсь симпатією чи мені показалось?

-Добре, я прийду сьогодні в 20:00, підходить?

-Так, надіюсь не забув адресу-відірвалась від роботи щоб подивитись на його вираз обличчя 

Він сидів з звабливою усмішкою на лиці цей весь час. І як він може бути таким блідим, красивим, так ще й без проблемної шкіри?Вампір?Та ні, їх не існує.

-Ні не забув-хмикнув на останок так пішов

Проводжали його поглядом до того часу поки він не зник з мого поля зору. Все ж таки він трохи странний. Стоп що це?

За монітором ноутбука лежав шматок бумаги, на якому щось написано. Взяла його в руки, прочитала і це була адреса, навіщо мені його адреса? Думає що я колись до нього прийду погостювати? Та ніколи в житті

Сховала клаптик в карман, випила свою каву, та доробила роботу. Спина вже трохи нила від болю, поклала ноутбук назад в сумку, розрахувалась за каву та пиріг і пішла до дому

В дома я вже була переодягнута в футболку яка в рази була більша мене, та шорти, на голові був не охайний пучок, цю всю конструкцію на голові держав олівець. 

Весь час до восьмої години вечора я прибирала, та займалась своїми улюбленими справами, тобто клеєла з себе дурня. Представляла що я солістка якоїсь групи,  потім те що я хореограф і це ще не кінець

На одному із моїх концертів прирвав дзвінок в двері. Розчаровано видихнула, підійшла до дверей та відкрила їх. Навпроти мене стояв він в спортивних сірих штанах та в чорній футболці, на верх футболки була чорна кофта з капюшоном.