Глава 30. Частина 3

Різдво - це той час, коли всі сім'ї збираються разом, забувають колишні образи, і панує дух свята. У цей час сотні тисяч студентів повертаються додому на свята зі своїх гуртожитків. Веселий сміх, радісне очікування чогось нового, казкового. Всіх переповнює добро та веселощі. Сотні та тисячі людей запалюють у своєму серці надію на те, що після цього свята відбудеться чудо і життя зміниться кардинально на краще. У всіх будинках сяють прикраси, пахне свіжоспеченим печивом, діти граються зі своїми подарунками від Санта Клауса, а батьки п'ють ароматний грог, приготовлений за старовинними рецептами.

Традиції та людський самообман, який майстерно використовували транснаціональні корпорації з метою підвищення свого доходу. Жалюгідна трата часу та ресурсів, марні спроби переконати себе в тому, що якийсь ритуал без будь-якого іншого прикладання сил принесе миттєву удачу. І коли цього не відбувається, мільйони людей прокидаються на ранок з гидким відчуттям несправедливості, і звинувачують у всьому не себе і своє неробство, а Всесвіт за її неуважність до своєї персони. У серці починає заповзати розчарування та злість. Напевно, тому напередодні Різдва та протягом багатьох тижнів після зростає злочинність.

Навкруги все так знайомо, але так незрозуміло.

Все те саме було і в моєму будинку. Стирачі постаралися і відновили будинок до його колишнього вигляду, ба навіть краще. Але модифікації не змогли б побачити люди.

Мій двійник уже кілька днів перебував удома. Жив моїм життям, веселився і тішився замість мене, і ніхто з моїх рідних не помітив майстерну підміну. Відтепер її почуття були моїми. Я віддалено розуміла, що вони означають, але мені більше не шкода. Мені не хотілося притиснути тендітні тільця моїх братів, вдихнути такий солодкий аромат тіла моєї сестри та почути їхні важливі дитячі новини. Мені стало байдуже, що батьки нарешті щасливі, бо батько знову ходить. Мені не хотілося отримати подарунок на Різдво, тим більше дарувати та упаковувати, що я колись так любила робити, вибираючи найяскравіший обгортковий папір для дітей. Все це більше неважливо і недорого, все це пусте. Я більше не була собою. Залишилася лише моя оболонка, решта померла.

Мій двійник відчув мою присутність і подивився у вікно. Вона була схожа на мене, як дві краплі води. Навіть емоції на її обличчі відображалися так само. Майстерна підробка. Порожня оболонка без власного розуму та почуттів. Вона була не тим клоном, якого можна створити з пробірки – осмислена, розумна істота. Мій двійник це моя оболонка, просто копія, в якій раніше був сенс.

Мій дитячий будинок мав пробудити хоч якісь почуття. Я клялася собі, що не стану такою самою, як вони, я клялася, що рідні завжди будуть важливими для мене. Я вірила в це тоді, але все виявилося таким далеким зараз. Не було ні подяки до батьків, ні ніжності до сестри та братів, туги по дому, все пішло з приходом безсмертя.

Порівняння Юджина про людей і вихованців були невірні, але він правий у тому, що любити я їх більше не зможу.

Людство з їхніми потребами та нещастями у вигляді голоду, злиднів, ворожнечі здавалися несуттєвими. І як тепер захищати та діяти в ім'я того, у що я більше не вірю? Жертвувати всім, заради того, що більше неважливо?

Із самого початку мені було цікаво, чому на цьому світі все саме так? Чому істоти зі світу магії та Богів настільки далекі від людей? Зрештою, мені здається, я знайшла відповідь на ці запитання. Принаймні для себе. Швидше за все, тому, що у світі людей все швидкоплинно і тлінно. Немає нічого довговічного, починаючи з життя, закінчуючи винаходами, які старіють вже на прилавках магазинів, тоді як у світі безсмертних час не має цінності, а отже, і все те, що йому підвладне. Це своєрідний захисний механізм, щоб не страждати від втрат чогось настільки крихкого, як людина. Набагато простіше просто не прив'язуватися, не любити і не цінувати те, що можна так скоро втратити, те, що не зможе стати твоїм назавжди, а лише маленьким рядком у твоєму житті.

Пішов сніг. Я підставила обличчя холодним сніжинкам. У хаті почувся радісний сміх. Мої брати і сестра одяглися і вибігли на вулицю, радіти стихії, яку на ранок проклинатимуть дорослі. Мої босі ноги не відчували холоду, лише м'якість пухнастої поверхні.

Мої батьки також вийшли. Тато на своїх двох, стрибав і радів разом із дітьми вперше за довгі роки. Я мало не вбила його, намагаючись допомогти. Тепер безсмертя змило всі сліди радості чи сорому за вчинене.

Вони жили, але мене це більше не стосувалося. Ці люди стали для мене чужими.

Цікаво, я все ще можу кохати чи чогось хотіти? Чи можу я відчути хоч щось?

Одне я знала точно – я більше не загину за праву справу, навіть, якщо йому служитиму. Тепер я назавжди запечатана в цьому тілі у цьому віці.

Алмазна леді права – цей світ відібрав щось важливе, більшу частину мене, і я не можу навіть відчути жалість через це лише тупу байдужість.

Зевс знав, що це за істота, він знав, що вона безсмертна, і через свою потребу знищив ще одну прекрасну жінку, перетворивши її на камінь. У цьому всі вони – егоїстичні Боги, які ніколи не платять ціну, змушуючи розплачуватись інших, вони використовують нас, наче ми їх ляльки.

Я стала безсмертною. Тепер я належала до іншого світу, тому, де живуть сотні років і нічого не цінують. Я стала іншою. Тепер я мала обрати свій бік. Знайти свій шлях. Я могла сліпо продовжувати діяти за чийимсь планом, а могла створити свій, який декому не сподобається. У мене буде нескінченна кількість часу, щоб зрозуміти безсмертя — це благо чи прокляття. І цей час розпочинався зараз.