Глава 30. Частина 2

Ніч, проведена без сновидінь, була практично подарунком. Ніч, коли я спала у блаженному забутті – майже розкіш. Але ще жодного разу за останній місяць з хвостиком я не прокинулася сама за власним бажанням. Так само сталося і цього разу. Різдво почалося для мене раптово та енергійно.

Зі сну я перемістилася відразу ж на край урвища. Будучи сонною, я мало не впала в прірву. І енергійно замахала руками, щоб відновити рівновагу та перенести вагу тіла з пальців на п'яту.

- Що за хрінь? Скільки можна так робити? Це вже ні в які ворота! – обурювалася я.

Висмикувати людину зі сну, і переміщати в будь-яке місце - неймовірне свинство. Ось зараз я, наприклад, стою на урвищем у спальних розтягнутих штанях та майці на голе тіло. Від холоду мої соски затверділи, і це виглядало не дуже цнотливо.

Цей виступ був не більше двадцяти метрів завширшки та 10 завглибшки, зате знаходився на кілометровій висоті. Пейзажу внизу звичайному оку не розгледіти, але я змогла побачити родючу долину зі стрімкою річкою посередині. По обидва боки від неї паслася худоба і, мабуть, десь поблизу бродили люди. Ми ж знаходилися на висоті хмар і знизу помітити печеру з виступом було неможливо – звичайна мальовнича скеля, яку можна побачити на численних  зображеннях відомих фотографів.

Обернувшись, захлопую рота, стримуючи потік лайок. Навпроти мене стоїть чоловік, якого я вже бачила. Моя пам'ять чомусь затуманила цю зустріч і щось підказує мені, що недарма.

– Це зробили Ви?

- Так. Мені потрібна твоя допомога. Мене вистежили. Незабаром сюди прибуде стародавня істота, яка прагне мене вбити. Я сам не впораюся з ним. Тобі потрібно знищити цю істоту і перемістити мене в місце, яке я вкажу.

- Мені не можна вбивати демонів… - нагадала я.

– Тоді зупини. Заморозь або загіпнотизуй, змусь забути мій вигляд. Я ще не встиг закінчити всі справи на землі і не можу повернутися на Олімп.

- Чому Ви не переміститеся самі?

- Мої переміщення залишають слід, як і портали Вартових. По цьому сліду мене й знаходять. Твої ж невидимі для демона, оскільки ця сила належала одному з них. Тому мені тікати марно. Вона прибуде сюди за кілька хвилин.

- Тоді треба вирушати зараз! - Подала я руку Зевсу.

– Ти не слухала. Якщо її не зупинити, вона знайде мене. Вона вже бачила мене. Виграй час.

– Вона? З ким мені треба битися? - І чому саме я? Невже в них мало прислуги, яка має цим усім займатися? З іншого боку, тільки я поки що бачила людське обличчя Зевса, можливо, тому він покликав саме мене.

- Це - сутність, яка набула форми в одній із древніх печер…

Зевс не встиг договорити, пролунав дивний скрегіт, ніби хтось провів каменем по металу поблизу колонок. Зевс скривився, та й годі. Після крику Сяйва цей звук переносився набагато легше, але завдавав певного дискомфорту. Ось що справді було болісно – яскравий відблиск променів сонця від дорогоцінного каменю. Ще довго я не могла нічого бачити, окрім жовтого кола перед очима. Зворотний бік суперзору – страждати від надто різких перепадів світла.

Коли я все ж таки зуміла сфокусувати погляд, то не відразу зрозуміла, що бачу перед собою. Це не можна назвати людиною, але в той же час форма наче жіноча. По суті перед нами стояла жіноча скульптура зі скла або іншого подібного матеріалу. Крізь неї я бачила вхід у печеру чи вихід із неї. Але ця субстанція рухалася і, як виявилося трохи згодом, розмовляла.

- Нарешті, я наздогнала тебе. Мій любий, ти сам загнав себе в куток! - Голос був приємний, жіночий. Як могла сутність із формою кристала мати голос? Вона явно впізнала Зевса, і щось мені підказувало, що вона не за чиїмось наказом на нього полює.

Я відчувала, що вони знайомі, не просто знали один про одного, а знайомі. Від жіночої скульптури віяло емоціями ненависті, тоді як Зевс був наляканий і сум'ятий. Він не сказав мені всієї правди. Можливо, колись вона була прекрасною жінкою, яку Зевс спокусив, і за свою слабкість дівчина поплатилася такою долею.

Зрозуміло одне, вона справді не зупиниться, доки не знищить вразливого у людській подобі Бога.

Перше, що я спробувала застосувати проти демона – гіпноз. Найгуманніший метод з усіх, що мені уявлявся. Але на мої спроби скляне обличчя лише посміхнулося. Її  потішило те, що тут відбувається. І її можна зрозуміти – всесильного Бога на краю урвища, захищає 19-річна студентка, без року тиждень у магічному світі. Я, по суті, загороджувала своєю тендітною натурою двометрового мускулистого дядечка, в тілі якого ховався наймогутніший Бог в історії людства.

Я ж думала лише про те, наскільки марна здатність гіпнозу. Вона не діяла практично ні на кому. Хіба що на людях та слабких демонах. Який тоді в ній зиск?

Оскільки не спрацював гіпноз, я послухалася поради Зевса і використала лід. Скляна матерія не загине через ув'язнення у крижаному кубі, але затримається на якийсь час. Температура на такій висоті була досить низькою, щоб підтримувати форму куба протягом кількох днів. Плавитись він буде дуже повільно.

- Ну, все готово, можемо вирушати. А я зможу ще кілька годин поспати, - не те, щоб мені це дуже потрібно, але тільки уві сні мене ніхто не контролює і не турбує.

Але я трохи поспішала з висновками. Крижаний куб розлетівся в брязкіт. Гострі уламки мчали в наш бік, але я відкинула їх за допомогою телекінезу.