Глава 28. Країна Вічного Холоду. Печера

Їх зібралася ціла зграя внизу. Мені знадобилося кілька хвилин, щоб остаточно переконатися в тому, що я бачу. Спочатку мені здалося, що внизу зграя перевертнів, але придивившись ретельніше, розумію, що це не так. І добре, оскільки існування Перевертнів, як і вампірів, було вже за межею. Якщо з існуванням вампірів я вже змирилась, то Перевертні — це вже перебір. Кліше кіношного світу просто не могло виявитись реальністю. Але чому дивуватися? Я давно зрозуміла, що всі істоти з казок, страшилок і фентезі не плід уяви, а чиєсь неякісно стерте враження.

- Йєті? Серйозно? Прошу тебе, скажи, що в мене галюцинації, - благала я.

- На жаль, ні, - знизав плечима Юджин. - Це - Йєті, справжнісінькі.

Ці істоти не мали нічого спільного з кіношними варіаціями на тему снігової людини, можливо, крім вовни. Але навіть у цьому я побачила суттєву відмінність. Вони не були білого кольору, швидше сіро-рудого. Йєті були метри три зросту, громіздкі і дуже злісні. У них було лише одне око, замість двох, величезна паща з іклами на верхній і нижній щелепі, як у шаблезубого тигра. Їхній ніс нагадував мавп’ячий. Окрема історія - лапи, передні спускалися нижче колін, кисті, розміром із пристойний валун з довгими гострими кігтями, яким краще не траплятися, а нижні були чимось середнім між кінцівками слона та мавпи.

- Вони піддаються гіпнозу?

- Я гадки не маю. У наших книгах про них нічого не написано через те, що звідси рідко хто виходить живим, якщо не сказати ніколи. Боги сюди не потикаються, оскільки вони власноруч прокляли це місце. Власне, газ - це їхній винахід, але ці тварюки тут прижилися. Ночами вони ховаються в печері, а вдень ходять у пошуках заблукалих демонів та інших істот. Навіть у магічному світі Йєті бачили лічену кількість разів.

- Як же люди про них довідалися?

- Чесно кажучи, я не маю на це відповіді. Але можу припустити, що інформацію отримано від одного з напівбогів. Багато хто з них мав славились тими ще балакунами. Взяти хоча б Геракла ... - я докірливо подивилася на Юджина, який говорив без зупинки. Це не нерви, а лише дія газу, який він вдихнув.

- Що вони їдять, коли нічого не знаходять? Їх же тут не менше сотні.

- Тобі не сподобається моя відповідь…

- Та годі тобі, йєті - канібали? Вони самі себе жеруть?

Юджин кивнув головою.

- Що тебе дивує? Багато видів тварин, не маючи вибору, починають їсти своїх побратимів. Навіть люди. Історія знає багато таких прикладів. У цьому місці різноманітності вибору немає, тому їм доводиться активно розмножуватись і їсти один одного, щоб вижити.

- Це жахливо!

Я знову глянула на зграю внизу. Вони були надто захоплені своїм заняттям, щоб почути нас. У центрі чітко можна побачити саркофаг чи кокон, про який уже встиг згадати Юджин. Він світився, мов маяк, тільки золотим світлом. Я закотила очі на думку про те, наскільки це банально. Він, звичайно, не міг світитися зеленим чи якимось рожевим, але вибір упав саме на золотий. Цей предмет дуже боляче нагадував мені гробниці фараонів.

- Ти вже придумав, як ми його звідти витягуватимемо?

- Поки що ні, я не дуже багато знаю про них і на що вони здатні. Все, що мені відомо, це те, що вони пожирають самі себе, дуже сильні, незважаючи на наявність одного ока, добре бачать, у них гарний нюх, а ще, спробувавши смак крові, вони не заспокояться, доки не схоплять свою жертву.

- Чарівно! Чому б нам просто не дочекатися ранку, я переміщу саркофаг сюди, а потім ти відкриєш портал, і ми благополучно повернемося в Притулок? Як тобі? Чудовий план, правда?

– Ні. До ранку ми можемо не дожити. Перемістити саркофаг не вдасться. На нього не діють магічні сили і перенести в порталі його ти не зможеш. Старійшина може переміститися лише сам.

- Якийсь протиугінний пристрій.

- Ти маєш рацію…

- Що ж робити?

– Нам треба розбудити Старійшину.

- Ти знаєш, як це робиться?

- Чесно кажучи, гадки не маю.

– Клас! Тож ми можемо тут простирчати доволі довго, – сплеснула я руками. – Я можу спробувати їх заморозити.

- Що, як не спрацює? Коли ці тварюки лютують, вони стають у кілька разів небезпечнішими.

- Юджин, ти не допомагаєш. Запропонуй свою ідею! - Але краще б я цього не говорила. Його ідея, яка виникла буквально пару секунд тому здалася гіршою за всі мої разом узяті. - Може, давай я краще перепробую безпечніші методи?

– Немає часу. Якщо Старійшина прокинеться, коли вони навколо нього, ми не зможемо його врятувати. Якщо вони розлютуються, то шансів у всіх нас не багато.

- Тож ти вирішив розлютити їх?

- Вони підуть за мною. Я відверну їх на себе, поки ти спробуєш розбудити старійшину. Я вас знайду.

– Я не пущу тебе! Це божевілля! На вулиці смертоносний газ, який набагато гірший за купку волохатих монстрів.

Юджин підійшов до мене, взяв у долоні обличчя і силоміць поцілував, наче думав, що це останній поцілунок. Від нього віяло тугою та прощанням.

- Я обіцяв тобі, що все буде гаразд. Так чи інакше, все буде гаразд. Вір мені. Я вас знайду. Але якщо до світанку я не повернуся, йдіть звідси. Обіцяй мені!