Ефект був несподіваний. Він сподівався на щось інше. У його видіннях не було конкретної картинки того, як син погоджувався на його план, але в думках це відбувалося трохи інакше. Не можна сказати, що він сподівався на швидку та категоричну відповідь на користь цієї місії, але й на відмову не розраховував. Деяке почуття розчарування буквально паралізувало.
- Виглядаєш розчарованим... - помітив Арес. Він явно бавився невдачею свого помічника. - Щось я, окрім тебе, нікого не бачу. Ми розраховували на поповнення.
- Він ще прийде до нас і приєднається, - була відповідь.
- Як ти можеш бути певний?
- Він – мій син! У його венах тече моя кров, це й приведе його до мене. Рано чи пізно. Я показав йому те саме, що й Вам, володарю, він не може залишитися байдужим.
- Так, справді. Він буде великим дурнем, якщо відмовиться від такої влади. Головне, щоб він не забув, кому завдячує подібним, - погрозливо нагадав Арес, маючи на увазі себе.
- Не забуде… - пробурмотів чоловік у мантії у відповідь.
Жоден із учасників не міг навіть припустити, до чого приведе ця місія, і які наслідки матиме…