Глава 23 Бостон. Массачусетс. Квартира Дарсі.

Я прокинулася від дивного болю, що пронизує все тіло. Вперше я відчула щось подібне кілька тижнів тому, коли Юджина поранили і це знову відбувалось. Біль повторювався знову і знову з приблизно однаковими проміжками. Він був настільки пекельним, що як би я не намагалася, стримати крик у мене не виходило. Вогнем палило кожну клітинку мого тіла, ребра боліли, наче їх виймали без анестезії з тіла.

Мені здавалося, що з мене зрізають шкіру, довгими рівними шматочками, довго і болісно віддираючи від м'язів.

Через кілька хвилин я вже задихалася від болю, по щоках струменіли сльози, а голос від криків зник. У жодній із сутичок я не відчувала нічого подібного. Біль був менший навіть, коли мене зсередини розривали здібності Кербера та Атома. Коли, нарешті, тортури на секунду припинилися, і я подумала, що на цьому все закінчилося, з'явилося відчуття гірше.

Не відразу вдалося розпізнати характер тортур, але незабаром стало зрозуміло, що це ні що інше, як комахи, що бігають під шкірою. Вони покривали все тіло, роз'їдали плоть і пірнали в найсмачніші місця. З носа почала капати кров, на якийсь час я втратила здатність чути і бачити, руки й ноги тряслися, а розум помутився, немов ці тварюки дісталися й до мого мозку.

Мене охопила паніка і шок на кілька секунд паралізував моє тіло. Це все відбувалося у мене в голові чи це робили з Юджином?

Зі столу я схопила ніж, затиснула спійману під шкірою комаху і почала її вирізати, сподіваючись, що так вдасться зробити з кожним. Але не вийшло. Я даремно прорізала рану, з якої випливала чиста червона кров.

Земля піді мною тремтіла, підлога тріскалася, і мені здавалося, що я в агонії. Це не могло бути ніщо інше, як галюцинація. Іншого пояснення цим відчуттям я не знала.

Єдине, що спало на думку зробити, щоб це все закінчилося, зібрати залишки розуму і переміститися подалі від власної квартири, в якій я була заручницею довгих два тижні. Але на новому місці нічого не змінилося, біль лише змінився різкішим, ніби хтось різав мою плоть тупим ножем витончено і повільно.

- Нехай це припиниться, благаю! - Кричала я, заливаючись сльозами, але ніхто не допоміг.

На тих місцях, де мали проступити рани, ні сліду поранення, ні ознак насильства. Я змогла витримати ще пару хвилин цієї тортури, а потім, нарешті, поринула в блаженне забуття.