Глава 15 Підніжжя Олімпу. Біля Притулку Старійшин

Після дводенного затишшя армія новонавернених демонів дала бій. Двадцятьох Вартових відправили протистояти понад тисячі супротивникам. Армія демонів перевищувала своєю чисельністю в п'ятдесят разів, але була в сто разів слабшою за навчених і хоробрих воїнів.

Вартові дали себе оточити, утворивши коло, стикаючись із соратниками плечами. Це був продуманий тактичний хід – зменшити кількість вразливих місць, уникнути можливості удару в спину. Демони не мали шансів вразити такого вправного супротивника, якому не відомий страх.

Про напад на святилище Старійшин Ватажок Вартових дізнався заздалегідь, завдяки посланню Оракула, яка передбачила це точно до секунди. Тол прийняв рішення не надсилати надто багато своїх підопічних на захист Святилища, обмежившись двадцятьма найкращими, в яких був упевнений, як у собі. Він не сумнівався, що вони впораються з будь-якою кількістю ворога, за допомогою сили та безстрашності.

Серед таких довірених осіб виявився Юджин. Він стояв праворуч від Мілени і ліворуч від Ріка. Йому ще жодного разу не доводилося бачити Святилище, тим паче захищати його. До початку сутички Вартові дивувалися, навіщо необхідно демонам нападати на Святилище? Як відволікаючий маневр? За останні дні таких було кілька, але на жоден в минулому цей напад не схожий. Знищити Старійшин? Але навіщо? На зміну старим відразу Баланс призначав нових Старійшин, це відбувалося само собою, а тому не мало жодного сенсу.

- Вони щось шукають! – сказав один із Вартових перед сутичкою.

Прозвучало логічно, оскільки у Святилищі зберігався не один десяток реліквій, амулетів, різної зброї. Але що було таке важливе, щоб кидати на це значні сили?

Відповіді це питання не знайшлося. Юджин вирішив не вбивати командира демонів, щоб мати можливість допитати та дізнатися, що саме вони прийшли захопити.

Ряди противника швидко рідшали, але й Вартові вже добряче втомилися. Їхні рухи були вже не такі спритні, а удари не настільки сильні. Нанесені поранення гоїлися, але вже не так швидко. Руки гули, тіло тремтіло від напруги. Сутичка тривала вже не одну годину.

Територія навколо святилища помітно послаблювала дії будь-якої магії, це служило як перевагою Стражам, так і їхньою слабкістю. Насилу демонам вдалося роз'єднати Вартових, і тепер кожен з них був змушений боротися зі своєю групою нападників без прикриття.

- Ватажка не вбивати! – крикнув Юджин. Він не бачив, чи той живий досі, але сподівався, що ще нікому в голову не спало його усунути.

Юджину ніхто не відповів і, можливо, навіть не почув, тому швидко вибравшись з оточення, він забрався на невеликий валун і став вдивлятися в криваву битву, якої не було видно кінця. Ватажок демонів був живий. Він стояв на відстані від загальної битви і лише спостерігав за тим, що відбувається. Демон з обличчям бика і тілом людини справляв враження грізного і безжального вбивці за рахунок своїх розмірів і росту. Але Юджина було важко злякати зовнішнім виглядом противника. Тому він у мить зірвався зі свого спостережного пункту і, прочищаючи собі дорогу крізь вояків, цілеспрямовано прямував до байдужого командира.

Сам демон не відразу помітив Юджина, тож не встиг наказати своїм воїнам захистити його, що в жодному разі не допомогло б. Юджин наздогнав ватажка несподівано, завдав серйозного, але не смертельного удару, від чого лідер демонів упав і заревів від болю. Його військо, почувши стогін ватажка, стало по одному пускатися навтьоки, і Вартовим тепер доводилося переслідувати свого супротивника.

- Ти розкажеш мені всі плани своїх господарів! – прогарчав Юджин.

На що демон лише засміявся, випльовуючи перемішану зі слиною кров на бурштиновий пісок.

– Я нічого не знаю. Можеш не намагатись! Мені передав наказ один із напівбогів, якого ще вчора знайшли мертвим. Тож роби, що хочеш, мені нема чого тобі сказати.

Від розпачу Юджин заскреготів зубами. Той, хто це задумав, був доволі розумний. З самого початку все прорахували, аж до дрібниць – підірваний Баланс, втеча Харона з посади, створення армії, і все це має призвести до пробудження Хаосу. Тепер, як ніколи, стало ясно, що пробудження трапиться не з волі долі чи випадковості, а через підступний продуманий план божевільної істоти, яка не знає, які наслідки чекають на Землю від скоєного.

Ватажок справді був марний у цьому випадку, йому б не розповіли більше того, що йому треба знати.

- Що ви маєте здобути у Святилищі? - Меч Юджина наблизився на небезпечну відстань до морди демона.

- Якусь реліквію. Я не знаю його назви і навіщо він призначений. Мені лише дали побачити його зображення і стояти осторонь, доки брама Святилища не відчиниться. Я лише знаю, що його охороняє сам Верховний Старійшина. Мені наказано привести його живим із реліквією.

Ставало очевидним, що ситуація виходить з-під контролю. У служб були чіткі інструкції дій на випадок порушення Балансу в той чи інший бік, але виявилося, що в цій ситуації вони не мають жодного сенсу.

Перед Юджином постала Мілена. У її погляді він побачив щось таке, що одразу ж насторожило його.

- Пробач мені, Юджине, але ти сам у всьому винен! - З цими словами, вона встромила короткий ніж у правий бік своєї пари по саму рукоятку, а вже наступної секунди входила в портал, який, поглинувши її, забрав кудись з поля битви.

Поранення було болючим, але незвичайним. У мить сили покинули Юджина, і він упав навколішки. Його підняли Рік і Пайп, які наспіли, помітивши Мілену за пару секунд до події. Вона прямувала до Юджина, тримаючи в руках кинджал, і навіть не приховувала своїх намірів.