Глава 14 Елітний гуртожиток Гарварду. Спальня Розі.

- Ти така мінлива, як вітер у травні! – журилася я.

Розі вже годину не могла визначитися зі своїм вбранням, і ми з Міккі покірно чекали на неї. Міккі бездумно гортала модний журнал, я переглядала колекцію дисків сусідки по кімнаті Розі.

По інтер'єру кімнати одразу ставало зрозуміло, що приміщення належить не простим студентам. Міккі та Розі жили в дальньому корпусі, де знаходилися елітні гуртожитки, їх могли собі дозволити лише діти дуже забезпечених батьків. Вони керували цим місцем і тут їм було дозволено все, аж до куріння трави в кімнатах.

У дев'ятиповерховому корпусі на кожному поверсі було по три спальні, кожна з них на дві персони. Вікна спалень виходили на Гарвардський парк. А інтер'єр кімнат вражав своєю розкішшю. У кожного студента була своя вбиральня, яка суттєво поступалася персональною, проте вражала своїми габаритами простих смертних. Крім того, в кімнаті стояли два двоспальні ліжка, як у дорогих готелях. А посередині кімната відокремлювалася ширмою, закривши яку можна було створити якусь подобу усамітнення. На підлозі лежало м'яке килимове покриття, а в кутку обладнане робоче місце, яке і Розі, і Міккі використовували як туалетний столик для своєї численної косметики та парфумерії, а не для занять.

Для отримання місця у цьому гуртожитку потрібні були не лише кошти, а й зв'язки. Черга на кімнату була розписана кілька років уперед. Саме тому, як подруги не намагалися, не змогли оселитися в одній кімнаті, а вимушено тулилися із малознайомими сусідками, які не хотіли міняти свої кімнати на інші. Найімовірніше, це була банальна шкідливість, тому ні Розі, ні Міккі не спілкувалися з тими, з ким були змушені ділити квадратні метри.

Заглянувши в гардероб Амелії, сусідки Розі, я зрозуміла, що одяг цього класу особливо важлива тема. На половині Амелії царював повний безлад, явне свідчення того, що на цю ж вечірку вона збиралася так само ретельно, як і Розі. Не дивно, що вона не могла визначитися з образом.

Треба сказати, що моє вбрання теж зазнало змін з останньої примірки. Виявилося, що на подібну вечірку існує певний дрес-код, про який нам повідомили лише напередодні. Вечірка старшокурсників, виявилося, проводилася біля басейну. Відповідно, необхідно було прийти або в бікіні, або в будь-якому іншому пляжному одязі. Для мене вибрали до непристойності короткі шорти, в яких виднілася частина моєї п'ятої точки, і короткий топ на тонких бретельках із чашками у формі Анжеліки. Треба було сказати, що вигляд у цій пишноті був у мене на п'ятірку. Щільна тканина топа настільки сильно піднімала груди, що в результаті здавалося, що в мене вона все ж таки є. А короткі шорти вдало підкреслювали стрункі ноги, єдину частину тіла, якою я могла пишатися. Волосся я вважала за краще розпустити, щоб ніхто не зміг помітити зростаюче татуювання і хоч якось прикрити трохи голого тіла.

Міккі одягла коротку напівпрозору сукню поверх карколомного бікіні рожевого кольору. Безперечно, після двох стаканчиків пива верхній атрибут її туалету буде знято і залишено в одній із кімнат. Залишалося сподіватися, що слідом вона не втратить ще й купальник.

Розі хоч і любила повторювати образ подрузи, цього разу хотіла виглядати інакше, виділитися. Все тому, що кілька днів тому вона розлучилася зі своїм бойфрендом, з яким зустрічалася три роки, йому ж вона подарувала свою невинність і серце. Зараз у неї в голові були одні експерименти, про які вона нам продзижчала всі вуха, і які відверто мене лякали. Я сподівалася, що в результаті вона все ж таки злякається і поведеться, як нормальна дівчина після розставання. Вже зі сльозами та смутком можна якось упоратися.

Зрештою, моя невгамовна подруга зупинила свій вибір на асиметричній туніці рожевого кольору та елегантного купальника чорного кольору під нею. Довгонога Розі, справді, виділялася в яскравій туніці і пишним довгим волоссям кольору блонд.

- Все, я готова! - Промовила красуня Розі.

- Нарешті! - сплеснула руками Міккі і відкинула від себе нудний журнал.

На вечірку ми їхали на машині Розі, але забрати нас обіцяв Джексон, оскільки я передчувала, що подруги, як і минулого разу, нап'ються або, що ще гірше, залишаться ночувати у якогось старшокурсника.

Дівчата почали веселитися ще дорогою на вечірку, включивши на повну гучність популярні треки та самозабутньо підспівуючи. Я знала, що вони добряче напідпитку, хоча ретельно маскували запах фруктовою жуйкою.

Припарковавшись біля однієї з будівель, яка, мабуть, і була місцем призначення з басейном усередині. Поглянувши з салону машини на безумство, що твориться там, подруги весело прощебетали:

- Ну що, повеселимося?

Вони були бадьорі і позитивно налаштовані, чого я не могла сказати про себе. Неприємна грудка підкотила до горла, і десь у районі грудей жалібно затремтіло серце. Панічна атака? Але я змусила себе вилізти з машини та зайнятися звичними для нормального студента речами.

На вечірках завжди шумно та весело, а ще дуже спекотно незважаючи на погоду за вікном. Це все через велику кількість людей і випитий їм алкоголь. Колись мені подобалися такі тусовки, виникала можливість познайомитися та поспілкуватися з цікавими новими людьми, завести тривалі корисні знайомства, розслабитися та досхочу повеселитися. Але зараз, повільно тупаючи до столу з напоями, вікова втома і роздратування росли десь усередині. Не виключено, що це сила просто хотіла знайти вихід. Їй завжди мало того, що я давала їй: час, полювання, емоції, захоплення, рідні люди. Усі ці жертви вона приймала, але просила ще.