Глава 9. Частина 2

Ми прибули в Обитель і одразу попрямували до тренувального залу. Я витягла свій меч і із задоволенням виявила, що сьогодні Юджин битиметься зі мною тренувальною зброєю.

- Сьогодні хочу битися на повну силу, тож вибрав цю зброю, щоб не вбити випадково! – ліниво розтягує він слова.

- Яка турбота! Можливо, сьогодні саме мені доведеться бути обережнішими, щоб не вбити тебе.

Юджин усміхається одним куточком губ, явно не вірячи в мої сили. Ну що ж поїхали!

Без зайвих розмов я кинулася в атаку. Цього разу я дозволила тому, що сидить усередині мене повністю контролювати бій. Юджин не мав шансів проти моєї швидкості. Обдуривши його парою хибних атак, я використала весь арсенал, що я маю, щоб загнати його в самий кут зали. Він намагався відбивати мої швидкі удари, але встежити за рухами не зміг і зрештою кінчиком леза я розрізала його модну футболку від плеча до поясу, але так і не зачепила шкіру.

- Ти порвала мою улюблену футболку! – буркнув він.

- Що ти кажеш? Невже ви, Вартові, до чогось прив'язуєтеся? Це ж безглузді винаходи, спрямовані на те, щоб вбити такий дорогоцінний час нашого короткого життя. Я думала, ви всі вище цього? Чи не так? - Іронізувала я.

І що на мене найшло? Звідки взялася ця отрута? Я злякалася того, що сказала. Вираз обличчя мого супротивника за секунду змінився. Його посмішка плавно сповзла з обличчя, її замінила така ж гордовита гримаса, яка не сходила кілька днів поспіль із самого нашого знайомства.

Тепер уже він пустився в атаку, змушуючи мене задкувати. Його удари були непередбачувані і летіли з різних боків, я лише дивом встигала їх відбивати, навіть враховуючи те, що могла рухатися в рази швидше за нього самого. В його очах палав пекельний вогонь, на вилицях грали жовна. Він рухався з такою рішучістю, що я була впевнена - якщо хоч на секунду відвернуся, він розріже мене навпіл.

Безперечно, він дуже любив цей предмет гардеробу, якщо так сердився.

По залі луною лунав брязкіт сталі об сталь, змішуючись з моїми стогонами старанності. Юджин же був тихий, наче ніндзя. Енергія швидко покидала мене, думки відволікали. Я знову взяла гору над ситуацією, запхнувши Силу кудись подалі. Але Юджин цього вже не бачив. Випад, і він розрізав моє плече, не зваживши на крик болю, продовжив нападати. Поки я затискала рану, він обійшов навколо і порізав гомілку. Мої ноги підкосилися, і я впала на коліна, а наступної хвилини в обличчя врізалась рукоятка меча, і це був фінал.

Сплюнувши кров на бездоганно чисту підлогу, я поглянула на Юджина. Не знаю, що він побачив у моїх очах, але з його рук випав меч, а сам він нахилився до мене. Його рука невблаганно наближалася до мене, і я ледве встигла відсахнутися, щоб він не торкнувся. На сьогодні з мене досить двоїстих почуттів, і я вирішила залишити зневагу насамкінець – почуття, яке переважало все наше знайомство, яке почалося не дуже доброзичливо.

- Вибач! Я не зміг би зупинитися, навіть якби сильно хотів. У запалі битви ми майже нічого не розуміємо, доки не побачимо кров або передсмертні муки супротивника. Часом наші тренування набагато кривавіші, ніж реальні битви.

- Ага, звісно! Вважатимемо, що я тобі повірила.

- Але ж це так! Ми воїни Балансу. Хоч ми й стоїмо на варті рівноваги, але часом маємо вбивати і добрих істот заради загального блага. Ми не роботи і теж вміємо відчувати, але століттями у нас вироблявся інстинкт – коли починається бій, ми повинні довести його до кінця. Якби не це, то ми не змогли б виконувати свої завдання. Нам теж не чужа жалість, співчуття, скорбота.

- Ти хочеш сказати, що ви вбиваєте і добрих? Не лише демонів?

- Звісно. Доводиться, хоч це й нелегко. Мені особисто рідко наказували це робити, зазвичай мене посилають на небезпечніші завдання.

- Гаразд! Не зважай, рани вже затяглися. Але хочу реванш.

Юджин здивувався не на жарт. Особисто я зрозуміла із нашого змагання лише те, що мені потрібно більше вчитися та практикуватися.

Чим ми і займалися найближчі кілька годин без перепочинку. З мене піт струмив у три струмки, але я змушувала себе рухатися і відточувати удари. Юджин пояснював мені деякі тонкощі, показував оригінальні маневри та навіть заборонені прийоми, які я на ньому відпрацьовувала. Зрештою ми закінчили лише тоді, коли я просто більше не могла триматися на ногах.

Він більше не заривався, бо я його не провокувала, а він на мене не сердився. Зрештою, з тренувального залу ми пішли з усмішкою на губах. Може, ми все ж таки зможемо стати друзями?

- У мене, до речі, назбиралося питань пристойно! Тож сьогодні мені знадобиться допомога у бібліотеці! - сказала я.

- О, ні! Дарсі, змилуйся, я терпіти не можу читати!

- Юджин, ти знову привів сюди людину! - Це була Мілена власною персоною, незабутня скалка в дупі.

- Привіт, красуня! Як поживаєш?

І в мене це вийшло. Вона звернула увагу на мої слова й її ніздрі почали роздмухуватися, як у орангутангу при сутичці з супротивником. Мілена відкрила рота, в прагненні щось сказати, але передумала і закрила його. Її брови зійшлися на переніссі та утворили кілька складок.

- Не хмурся, а то зморшки завчасно з'являться! - Сказала я і тицьнула пальців у те місце, де вони утворилися через її вираз обличчя.