Глава 7. Притулок Вартових. Келія Вартового.

Він не спав нормально вже три доби, і тепер вузьке ліжко в келії здавалося надзвичайно привабливим. Скинувши з себе лише куртку, Юджин в одязі повалився на ліжко і вмить заснув. Але проспати довго йому не дали. До кімнати безцеремонно і без стукоту увірвалася Мілена.

Вона невдоволено підібгала губи, дивлячись на свою пару безтурботно сплячу, коли навколо відбувається недобре.

Мілена довго смикала Юджина за плече, примовляючи:

- Юджине, ну скільки можна спати? Вставай, нам треба терміново йти!

- Що трапилося? - сонно бурмотів Юджин, перебуваючи в полоні сну.

– Нашу зброярню обчистили.

- Мілено, ти що з ліжка впала? Як таке можливо, та й навіщо?

- Звідки я знаю? Нас усіх збирає Тол. Потрібно обшукати Обитель щодо сторонніх і усунути їх. Ще одна група вже вирушила слідом кількох Похмурих.

Мілена кинула йому куртку прямо в обличчя. Якби вона не була його парою, він би давно за таке скрутив їй шию, але доводилося стримуватись.

- Швидше опануй себе і пішли на завдання. Сподіваюся, ти ще не відвик битися за час роботи нянькою?

Мілена була найгіршим представником Вартових, якого він знав, адже Вартові ніколи не відрізнялися добротою і поступливістю. Юджин уже кілька десятків років дивувався, за що його покарали Старійшини, призначивши парою саме її? З усіх жінок Вартових найхимернішу і найжорстокішу. Навіть у гарному настрої, Мілена більше була схожа на грізну фурію, ніж на матір його майбутньої дитини. Він часто уявляв картинки того, як ця жінка душить малюка за те, що той кричить. Юджин не витримував Мілену і знаходив її жахливою коханкою, поганим другом і нестерпною жінкою. Він не міг уявити собі подальшого життя з нею, а тому таємно сподівався бути вбитим під час битви, аби не ділити з Міленою ліжка. Навіть думки про його колишню коханку Меліною, яка зрадила його з не одним десятком Похмурих, були куди приємніші спогадів про кілька ночей з Міленою.

Але як би Юджин усередині не чинив опір вибору Старійшин, сперечатися він не мав права, і зміцнивши серце, мирився з цією жінкою.

За хвилину вони прибули до зброярні. Там зберігалися різні види зброї, крім Мечів Вартових, з якими кожен із воїнів не розлучався ні на хвилину. Щити і шоломи, міцніше яких неможливо було знайти на всьому білому світі, булави, якими не користувалися вже багато сотень років, але щомісяця старанно полірували, різні бомби з магічною серцевиною та багато іншого становили значний арсенал. Його вистачило б на кілька тисяч воїнів, а не на п'ять сотень. Все це перевірялося та зберігалося в особливому порядку. Вдень і вночі зброярню охороняли службовці, яких було більше сотні, але якимось чином жодного нічого не бачив. Добре, що ніхто не постраждав.

- Зникли лише тренувальні мечі… - констатував Юджин.

- Подивіться, які ми спостережливі! – пирснула отрутою Мілена.

Юджин не відповів, лише тихо зітхнув і закотив очі. Зараз навіть Дарсі здавалася йому набагато приємнішою компанією. Він насупився. У його житті не було місця дружбі чи любові, лише обов'язок, а тому він рідко з кимось спілкувався про сторонні речі, що виявилося дуже приємно… Юджин відмахнувся від сторонніх думок і спробував знайти якусь зачіпку чи слід.

– Мечі вкрали для бою. У нас набагато менше часу, ніж здається, – ватажок виник безшумно. За одним його виглядом стало зрозуміло, що не лише Юджин мало спить останнім часом.

- Щось чути від Оракула? Де і коли планується битва?

- Ні, поки тихо! Боги схвильовані та розсерджені після вторгнення темних душ у Небесний палац. Мені наказали посилити охорону Золотих воріт. Вони вважають, що саме звідти розпочнеться штурм.

- Але ж це безглуздо! - Вигукнув Юджин. – До Джерела легше підібратися через пустелю Тарт, Тартар та Острів Мертвих. Через Палац ближче, але це ж самогубство, я не думаю, що Боги сидітимуть, склавши руки, доки армія нападатиме…

— Я такої ж думки, але Старійшини наказали і нам треба підкоритися.

- Хто ж охороняє браму до Річки Вічності?

- Рік та Пайп. Я відправив їх туди на свій страх та ризик. Якщо Старійшини дізнаються, то мені їх реакція не сподобається.

- Двоє біля головного входу? Що вони зможуть зробити проти кількох тисяч душ?

- Юджин, брама запаяна!

- Тол, вчора вона була такою ж, але кілька душ прорвалося, вони почали трансформуватись прямо там! Що, якщо душі з річки схочуть подолати пустелю?

– Ти ж знаєш це неможливо! Душа може звільнитися від кайданів річки тільки, коли брама відчиняється!

– Я вже не знаю, що можливо, а що ні! Я лише вірю в те, що бачив на власні очі. Вони перетворилися, коли я прибув на місце. З'явися я на кілька хвилин пізніше, все б закінчилося, так і не розпочавшись. Через порушення Балансу все, що раніше вважали за константу, змінюється. Нам час звикнути до того, що відбувається щось, що раніше було просто неможливо.

Про вторгнення їм розповіла Оракул, але після цього замовкла, не уточнивши важливих відомостей про майбутню війну.

- Нам і не треба знати відповіді, як і чому, ми лише маємо виконувати накази! - Тол починав гніватися, а це було небезпечно навіть для Юджина. - Тепер потрібно знайти викрадачів. Один Зевс знає, що вони можуть наробити з цією зброєю.