Глава 6

- Дарсі! - Мене розбудив гучний вереск дитини.

Я загубилась у просторі та часі, але навіть у сонному стані відчула деяке дежавю. Вже котрий день поспіль мене хтось будить, невже вже не буде ранку, коли я банально прокинусь від будильника чи тому, що виспалася?

Проморгавшись, я сфокусувала погляд, і в ту ж секунду на мене впало маленьке тіло моєї молодшої сестри, що моторошно голосно регоче, а за нею ще два тіла моїх братів. Вони ніби великі мурахи копошилися на імпровізованому ложі, на якому я проспала всього кілька годин, перш ніж мене розбудила маленька армія дітей. Як вони тут опинилися? Я не могла пригадати, щоби планувала сімейну зустріч.

- Діти шалено за тобою сумували, тому якщо ти не змогла приїхати до нас, ми вирішили відвідати тебе! - весело промовила мама, відповідаючи на моє непоставлене запитання.

- Чудова ідея, - промимрила я. Соромно зізнатися, але на той момент я зовсім так не думала.

- Вставай, вставай, вставай! – скандувала хлопчина і стрибав на матраці.

- Гаразд, малюки, пішли пориємося в холодильнику, поки Дарсі приведе себе до ладу! - заступився Джексон. Він завжди знав, що мені потрібно, а зараз хоч кілька хвилин, щоб зосередитися.

Діти по черзі чмокнули мене в щоки і помчали вихором за Джексоном, а разом з ними і мама. Запанувала благословенна тиша, яка мала панувати в цій квартирі всю неділю.

Я уткнулася обличчям у матрац і простогнала. На годиннику було лише 9 ранку. Враховуючи те, що я повернулася під ранок, це було катастрофічно рано і мій організм всіляко протестував проти такого раннього втручання.

Стоп! Діти торкалися мене і не помітили нічого дивного. Вчора в душі я думала, що назавжди втрачу можливість контакту з людьми, перетворюсь на Кербера зі стікаючою лавою з різних місць, враховуючи те, що навіть крижана вода, стикаючись зі шкірою, закипала. Але сьогодні все гаразд, Сила поглинула цю здатність, і я знову нормальна. Ця думка розвеселила мене. Усередині зірвалася натягнута струна, і я почала сміятися голосно і нестримно. Я все одно залишаюся людиною, так сказав Юджин, так воно і було, попри всі ці битви і надприродні нісенітниці, я залишалася собою.

У тому ж піднесеному настрої я вийшла на кухню до своєї галасливої та веселої родини. Мері з апетитом облизувала пальці, забруднені шоколадом, Пітер і Купер кидалися один в одного пластівцями, забезпечуючи купу домашньої роботи для нас із Джексоном після їхнього від’їзду.

- Всім привіт! - радісно закричала я, і діти кинулися обіймати мене, ледь не збивши з ніг.

Мама сиділа в кутку, і втомлено посміхалася. Їй не вистачало допомоги після мого від'їзду. Я сумувала за батьком, який не міг приїхати через свою хворобу, особливо не вистачало його мудрих порад та заспокійливого погляду. Якби людей можна було порівнювати з країнами, то мій тато безперечно був би Швейцарією – такою старою, мудрою та шалено спокійною країною, яка в конфліктах залишається розсудливою та приміряє сторони, коли пристрасті вже вляглися. Вражає те, що, будучи прикутим до інвалідного крісла, він не розлютився на світ, навпаки залишався впевненим, сильним і спокійним. Поруч із ним світ ставав трохи кращим і осяжнішим. Тільки з татом завжди можна знайти стільки дрібниць у тиші, насолодитися пишністю спокою та впевненості.

За весь час, що я його знаю, він ніколи не підвищив голосу ні на мене, ні на маму, ні на малюків, навіть коли йому було нестерпно боляче. Він стійко терпів усі випробування і ніколи не зганяв на нас свого обурення. Іноді здавалося, що ніщо не може його засмутити достатньою мірою, щоб він вийшов з себе. Я завжди його любила за розсудливість та доброту. Впевнена, що мама найщасливіша жінка з таким чоловіком поруч. Адже на нього можна покластися, навіть у інвалідному візку.

- Що ж ти збираєшся робити у свій останній вільний день перед початком навчального року? - запитала мама.

- Як щодо походу до розважального центру? Давайте пограємось на всіх автоматах, що побачимо, а потім налопаємося піцею? - звернулася я до хлопців.

- ТАК!! – закричала дитина і помчала одягатися в коридор.

- А ти приляг, відпочинь, ми за ними доглянемо, - сказала я мамі. Вона підвелася та обійняла мене.

- Дякую, люба!

Кілька годин безперервного сну, підуть їй на користь.

- Я авторитетно заявляю, що це найкраща неділя в моєму житті! - ледве промовила я після шостого з'їденого шматка піци. Апетит прокинувся звірячий. Я ніколи так багато не їла, як сьогодні.

Діти так втомилися після гральних автоматів, що заснули, спершись на брудні столики в піцерії. Уві сні вони виглядали, як маленькі янголята. Весь час ці троє були справжніми дітьми пекла – завжди галасливими і несуть у себе катаклізми світового масштабу.

- Ти сьогодні більш розслаблена. Нервовість пройшла?

- Так, я на всі сто відсотків готова до майбутнього. Ще вчора вагалася, але сьогодні готова. Це буде цікавий рік, - навіть я сама не могла точно визначити, що саме мала на увазі в цей момент - навчання в Гарварді або полювання на демонів.

На сьогоднішній день я відчувала себе майже всемогутньою. У тілі відчувалася небувала енергія, ніби мені під силу згорнути гори в буквальному значенні цього слова. Адже сьогодні вночі я вбила напівбога, одного з наймогутніших і найдавніших. Тепер його здібності плескалися в мені, і я могла тримати їх під контролем, а не вони мене. І з цими здібностями я можу швидко завершити те, що почала, щоб знову жити своїм нормальним життям. Єдиний дискомфорт, який все ще переслідував мене, – бачення душ.