Безсилля.3.Чумний лікар

  Він ще довго стояв і дивився, як охоплений полум’ям маєток перетворювався на суцільний смолоскип, який розсі­ював вечірні сутінки на багато-багато метрів у всіх напрям­ках. Спершу, коли вогонь тільки розгорався, дім неначе ожив, запаливши каганці своїх очей - віконних рам, потім він почав буквально плюватися вогнем, ніби вхопивши занадто багато відразу. А ще пізніше, язики полум’я помаранчевими зміями оповили весь фасад і здійняли свій всепожираючий вінок до небес, неначе Медуза Горгона в жорстокій агонії болю, геть не віруючи в свою швидку загибель. Алессандро жахнувся. Він не пробув тут ще й дня, а всі його асоціації й думки перейшли на похмурі тони. Треба щось робити. Просто стоя­ти й думати не можна. Бездіяльність вбиває тягарем припу­щень. Тому, він вирішив пошукати другого лікаря, який, як підказали йому могильщики, облюбував для себе пивну.

  Дізнавшись, де йому можна зупинитися й забравши свої гроші в муніципалітеті, Алессандро збирався попрямувати за детальною вказівкою якогось волоцюги до пивної. Але тільки варто було запропонувати чоловікові оглянути його, той відштовхнув лікаря й чимдуж побіг у сплетіння вузьких вулиць. Алессандро розгублено покрутив головою, закинув собі в каганець нову порцію ладану й попрямував вперед. Чим далі від головної площі, тим більше лунало п’яного го­лосіння, пожадливих викриків, стогонів та тупоту ніг об де­рев’яну підлогу будинків. Хоча офіційно всі розважальні зак­лади були закриті настановою влади, ніхто не міг зупинити наростаючого безумства. За словами чоловічка з муніципалітету місто розділилося на три табори: на тих, хто вдарився в релігію, тих, хто вирішив провести залишок життя в запа­морочливих веселощах, і тих, хто впав у депресивну апатію, себто тих, кому було вже все одно.

  На черговому розі прямо на Алессандро вивалився геть п’яний чолов’яга. Спершу той подякував незнайомому доб­родію за те, що він не дав йому впасти, але роздивившись уважніше маску лікаря, із безсилим скриком: «Демони!», зо­млів. Оскільки чоловік вилетів з ближнього будинку, у якому були настіж прочинені двері, не довго думаючи, Алессандро потягнув незнайомця туди. Він потрапив у тьмяно освітлену простору будівлю, у якій прихистилася купа строкатого люду. Зсередини на лікаря дмухнула така різка суміш запахів ал­коголю, сигар та людського поту, що навіть давно звичні запахи закладеного в дзьоб його маски лавру та розмари­ну, які перебивали всі інші, на мить піддалися цьому шквалу смороду, через що лікар сильно закашляв. На нього відразу ж звернули увагу. На декілька секунд пануючий тут гамір стих, але як тільки притягнений ним п’яниця знову прийшов до тями й з новим криком вивалився з рук лікаря на підлогу, продовжуючи голосіння, усе повернулося на свої круги. До стелі знову повилися димові кільця, відразу ж почувся пере­стук кухлів та плескіт питва, які традиційно супроводжував регіт та геть непристойні жарти. Двоє чоловіків підхопилися зі своїх стільців, вхопили переляканого товариша попід руки, і повели вглиб кімнати для продовження веселощів. До ліка­ря підійшло декілька людей.

- А це... гик.., що за птах? - поцікавився один із присут­ніх, в марних спробах спертися спиною об стіну.

- Та це ж лікар, дурню! - стусонув його інший.

- А від чого він лікує? Навіщо він тут, нам тре... треба від чогось лікуватися? - перепитав перший.

- А може незнайомець просто хоче до нас приєднати­ся? - сказала якась жінка, обвила рукою спину лікаря й притиснулася до нього. - Може за цією маскою ховається якийсь красунчик? - Алессандро м’яко відсторонився від неї і сказав:

- Я просто привів вашого товариша. Він вилетів на мене з дверей цього дому, коли я проходив поруч.

- Який сором’язливий! Залишайся, цікаво поговорити з освіченою людиною, - знову обійняла його незнайомка.

- Та коли це ти раптом полюбила розмови? - розсміяв­ся один із чоловіків.

- Ні-ні-ні, у мене є справи... - лікар знову вивільнився від рук жінки, а потім додав, набагато голосніше, ніж йому хотілося. - Я взагалі не розумію, як можна гуляти й весели­тися, коли навкруги таке відбувається!

- Що? А що відбувається навкруги? - перепитали з гли­бини зали.

- Яка в біса різниця? - крикнув хтось поруч.

- І то правда, що за дурні звинувачення! - хтось злісно гахнув кухлем об стіл.

- Хто це такий розумний?! Де він?

- Я не ховаюся, і від своїх слів не відмовлюся! - мало не крикнув лікар. - Це просто... просто «бенкет серед чуми» в прямому значенні вислову!

- Щеня! Що ти розумієш? Натягнув свою маску, і дума­єш, що смерть тебе омине? Вона прийде за тобою, як за кожним із нас, - чоловік, який стояв ближче всього до ліка­ря, почав повільно підходити ближче. - Проте ти помреш в самоті, в злиденній канаві, проклинаючи себе за свою ду­рість, а ми будемо знати, що бодай прожили свої останні дні, як справжні, забезпечені всім люди!

- Це не правильно! - обурився лікар.

- Що є правильно, а що ні? У нас є все! Хочеш питва - пий, хочеш їсти - їж, хочеш дарового кохання - ти його знайдеш! А що пропонуєш ти? Розтаскувати трупи до кост­рищ? Молитися Богові й сподіватися, що твоє лікування до­поможе? Що ти можеш нам запропонувати? Смерть? Ми її й так отримаємо. Ми ж пропонуємо життя!

- Ви лише допомагаєте хворобі такими діями! - різко зауважив Алессандро. Удару, який послідував відразу ж за його висловом, він не побачив. На мить у голові йому запа­морочилося, й у нього підкосилися ноги. Ледь втримавши рівновагу, він було вирівнявся, коли знову отримав сильний удар прямісінько в скельце маски, на рівні ока. Він ясно почув як воно тріснуло, і йому здалося, ніби він в усіх дета­лях бачив появу самої тріщини. Хоча маска й була досить міцною, один із ремінців, які її тримали, не витримав і розір­вався. Натовп здійняв страшний гамір у передчутті видови­ща. Алессандро проґавив ще один удар в живіт, але після нього врешті-решт здогадався скористатися своєю трости­ною і навідмаш вдарив нападника по обличчю. На підлогу бризнула кров, і лікар ясно зрозумів, що треба тікати. Ско­риставшись нагодою, він відпихнув нападника ногою й чим­дуж побіг на вулицю. За ним намагалися погнатися, але тут його врятувало те, що той чолов’яга, який за весь час роз­мови намагався адекватно опертися об стіну, у вирішальну мить здався й простягнувся на всю довжину по підлозі. Як­раз на шляху в переслідувачів. Тому, лікар відбувся лише вислуховуванням грізної лайки з боку притону.