Розділ 10: Ніч правди

Наступні кілька тижнів пройшли у своєрідному балансуванні між старим болем і новою надією. Крістофер регулярно бачився з Еммою, і їхній зв’язок ставав дедалі сильнішим. Він був уважним, терплячим, і для Єви це означало більше, ніж слова.

Вони часто проводили вечори разом, але Єва все ще тримала його на певній відстані. Вона не поспішала повертати старі почуття, хоча вони вже почали просочуватися в її серце. Крістофер був поруч, і це вперше за довгий час давало їй відчуття стабільності.

Одного разу, після дня, проведеного з Еммою в парку, Єва запросила Крістофера залишитися на вечерю. Їхній вечір був сповнений сміху Емми, яка з радістю ділилася своїми маленькими досягненнями. Крістофер посміхався, дивлячись на доньку, і Єва помітила, як його погляд пом’якшав, коли він дивився на неї.

Коли Емма заснула, вони залишилися сидіти на кухні. Чай уже охолов, і тиша між ними заповнювала кімнату.

«Я радий, що все складається так», — сказав Крістофер, знімаючи напругу своїм спокійним голосом.

Єва кивнула, не піднімаючи очей. Її думки були зайняті іншим — питанням, яке давно не давало їй спокою. «Чому ти тоді пішов? Що було такого важливого, що змусило тебе залишити мене?»

Крістофер замовк, його обличчя стало серйозним. «Ти маєш право знати, Єво. Тоді я був молодим і наляканим. Мій батько тиснув на мене, хотів, щоб я прийняв його спосіб життя, його компанію. Я думав, що якщо залишу тебе, то зможу уникнути зобов’язань. Але це була найбільша помилка в моєму житті».

Єва поглянула на нього, її серце стискалося від почуттів. Вона не очікувала такої відвертості.

«Я ніколи не переставав любити тебе», — продовжив він. «Я просто не знав, як це поєднати з тим, що від мене вимагали. Тепер я розумію, що втратив щось значно важливіше, ніж усе, що мав».

Єва відчула, як сльози навертаються їй на очі, але вона швидко відвернулася, щоб приховати їх. Вона стільки років носила в собі цей біль, що думка про те, що він теж страждав, була для неї несподіваною.

Крістофер підійшов ближче, обережно взявши її за руку. «Я знаю, що завдав тобі болю. І я готовий зробити все, щоб виправити це».

Єва тихо видихнула, дозволивши своїм емоціям трохи вийти на поверхню. «Можливо, ми справді зможемо почати все спочатку», — прошепотіла вона, зустрівшись з ним поглядом.

Крістофер посміхнувся, його очі блищали від надії. «Я готовий спробувати, якщо ти теж готова».

Єва кивнула, і в цю мить вона зрозуміла, що їхнє життя може початися заново — разом.

Вони продовжували бачитися на вихідних, і з кожною зустріччю Емма дедалі більше прив’язувалася до Крістофера. Вона звикала до його присутності, і Єва почала помічати, як її маленька дочка радіє кожного разу, коли він заходив до будинку. Це водночас тішило і лякало її.

Єва все ще була обережною. Вона бачила, як Крістофер докладає зусиль, як він намагається відновити зв’язок не тільки з Еммою, але й з нею. Проте біль від минулого ще не дозволяв їй розслабитися повністю.

Одного разу після чергового вихідного, проведеного разом, Крістофер залишився, щоб допомогти укласти Емму спати. Вони удвох прочитали їй казку, а потім стояли біля дверей, спостерігаючи, як вона мирно заснула.

«Вона так схожа на тебе», — тихо сказав Крістофер, коли вони повернулися до вітальні.

Єва тільки посміхнулася у відповідь. Її думки кружляли навколо одного питання, яке вона не наважувалася озвучити.

«Я бачу, як ти намагаєшся, Кріс», — нарешті сказала вона, сідаючи на диван. «Але я все ще боюся, що одного дня ти можеш знову піти».

Крістофер сів поруч із нею, і його погляд став серйозним. «Я не піду, Єво. Я розумію, що це буде важко довести, але я вже ніколи не хочу бути без вас. Я хочу бути частиною вашого життя, частиною її життя».

Єва подивилася на нього, і хоча страх все ще залишався, вона знала, що Крістофер змінився. Він уже не був тим безтурботним хлопцем, який колись кинув її. Він став іншим.

«Дай мені трохи часу», — тихо сказала вона. «Я повинна все це зрозуміти».

Крістофер кивнув, поважаючи її прохання. «Я готовий чекати стільки, скільки потрібно. Для нас».