Глава 18

— І? — очікуючи хоч якихось пояснень, протягла я.

Незважаючи на прекрасну новину, радіти чомусь не виходило. Якось слабо вірилося, що мене повернуть з почестями і словами: «Прийміть наші вибачення. Переплутали злегка». А попсовану честь незаміжньої дівиці хто відшкодовуватиме?

Чомусь ця прекрасна, зі слів Олівера, новина викликала особисто у мене хвилю якогось незрозумілого гніву. Розважається Дракон. Захотів — вкрав принцесу, набридла — повернув? Так виходить?! Чи то як взагалі?!

— Більше він нічого не сказав? Що це означає і як мені бути тепер? — голос проскреготав металом.

Олівер глянув на мене з сумішшю страждання і нерозуміння.

— А що не так? Тепер ви без супроводу можете по дому шаста... ходити. Навіть Грег вже під дверима не топчеться. Чудова ж новина. Навіть Бурану нишпорити всюди не можна без мого супроводу.

Якби я не знала, як багато для цієї дитини означає його пес, то обов'язково образилася б порівнянням з собакою. А так... вирішила просто промовчати.

Яке ж цікаве у Стіва розуміння свободи.

— Тьху на тебе, навіжений, — в серцях кинула Терра, повертаючись до роботи. — Можна подумати, що до цього леді під замком сиділа.

— Так до цього ми за нею стежили всі, — пояснив служниці Лів, від чого та напружилася, упустивши подушку і кинула застережливий погляд на хлопчика. Але його було не зупинити. — А тепер не треба й бродити за нею всюди. Але я все одно радий буду з вами гуляти. Мені подобається. Тепер озеро можу показати. Тут недалеко є таке...

Він натхненно розписував усі привілеї мого нового статусу, навколишніх красот, повних принад і пригод. Прекрасна дитина. І слава альвам, що незважаючи на те, що йому довелося пережити — він все ще просто дитина.

— Обов'язково, Лів, — посміхнулася я, старанно приховуючи бурю емоцій, що вирувала всередині мене. — Наступного разу. Зараз я хотіла б відпочити трохи.

— Так ранок же, — здивовано промовив хлопчик.

— Тобі аби носитися і нічого не робити, — миттю вклинилася в нашу розмову Терра, замахала на Олівера наволочкою. — Ягнят потрібно пригнати з пасовища. Бери своє чудовисько і вирушай вже. Все ніяк не придумаєш, як від роботи відкрутитися.

— Ви, Терро, також можете бути вільні, — перервала я її повчальні промови.

Служниця кинула погляд на до кінця не застелене ліжко, але нічого не сказала. Вважаю, вона прекрасно розуміла, що не варто будити в мені монстра. Гадаю, Медді вже переказала плітки Ньєркела, прикрасивши їх. Добре. Одну з трьох відьом Ньєркела побоювалися куди більше, ніж наречену лорда Іона. Терра розкланялася і вийшла з кімнати, виштовхавши насупленого ображеного Олівера.

І тільки коли я залишилася на самоті, дозволила собі перевести подих.

Звільнив, значить. Втім, чого я ще могла очікувати від цієї людини? Нічого! Мені дозволили гуляти самостійно у зручний мені час і куди побажаю. І ось тепер мені виходити з кімнати зовсім не хотілося. Але і в кімнаті було страшенно тісно. Міряючи її кроками, я чомусь весь час на щось наштовхувалася, щось збивала і під дзвін битого посуду, ваз, ще чогось продовжувала свій шлях. Не завадило б трохи розчистити свої покої. Може, викинути щось у вікно? Хоча ні! Там люди бродять — приб'ю ще когось випадково.

Різко видихнула і відчинила стулки, впускаючи розпечену спеку в приміщення.

У грудях щось здавило і пекло. Медальйон в долоні з такою силою в'ївся в шкіру, що навіть розпоров її, пустивши мені кров. Але це, чесне слово, такі дрібниці.

Значить, тепер можу гуляти без нагляду? Не стежать за мною. Свободу він мені повернув... Ось і прекрасно.

Насамперед я відшукала на туалетному столику стрічку і повісила на неї, як на шнурок, подарунок привида. З ним я розберуся, коли назбираю про нього трохи більше інформації.

Якщо зовні Гніздо здавалося великим, то всередині — просто величезним.

Як і сказав мені Олівер, охоронця біля дверей не виявилося. Коридор був порожній, а єдині звуки долинали з першого поверху.

Ось і не піду вниз.

Подивилась і рушила в протилежному від сходів напрямку. Там я ще не була.

Гніздо Дракона виявилося дуже затишним. Стіни прикрашали гобелени і картини. Найчастіше на них були зображені якісь баталії з ящерами, що кружляли у небі, рідше — просто дракони. Більшість були старими настільки, що дихати страшно поруч. Але були і новіші.

Роздивляючись картини, я брела далі, звертаючи у напрямку коридору. Спустилася на півповерху в одному з прольотів. І завмерла, коли натрапила на великий портрет, на якому в повний зріст була зображена жінка в синій сукні. Як те, що було на привидові. Красива жінка, скоріш за все південної крові. Хоч за нею і не проглядалось безмірної любові до коштовностей, як прийнято вважати. У неї всього їх було дві — обручка і... медальйон з дрібним рубіном.

Може, це і не вона, звичайно, але холодок по тілу пробіг, а я мимоволі накрила долонею медальйон на своїх грудях. Якось швидко я з ним зріднилася. Але що ж ви від мене хотіли, міледі?

Я зітхнула і з губ зірвалося хмарка пари. Знову? Різко обернулася і знову ніс до носа зіткнулася з привидом. Могутній він, якщо навіть вдень так проявляється.