Глава 6

Проклятий Золотий пил. Проклятий незнайомець. Прокляте... все. У тому числі і мій наречений, який втік від мене, залишивши лише кілька людей для охорони. Якщо виберуся живою з цього всього, скажу йому все в обличчя. А може, не просто скажу, наплювавши на те, що справжні леді не опускаються до рукоприкладства. 

Я ж навіть не знаю, чи вижили мої охоронці і Медлін після нападу. Страшно уявити взагалі, що трапилося з тихонею Медлін? Що з воїнами Ньеркела? Навіть за найманців Рендерела серце боліло. Чому незнайомець не хоче союзу Ньеркела і Рендерела? І... хто він такий, що вирішив розпоряджатися долею племінниці короля? Навіть батько не наважився. А тут... не зрозуміло хто! 

Запізнілі питання просилися на язик, але ставити їх було нікому. Та й навряд чи я все ще здатна розмовляти. Навіть вдихати ротом було боляче. Розмовляти я поки боялася. 

Постоявши ще якийсь час, кілька разів моргнувши й повільно покрутивши головою, я прийшла до висновку, що мені вже куди краще і можна перестати обійматися зі стовпчиком. Навіть вдалося майже рівно пройтися по кімнаті. 

Насамперед я все ж кинулася до вікна. Стулки ніхто не потрудився зачинити і зрозуміло чому - втекти через вікно мені вдалось би  тільки в разі, якщо я відрощу собі крила. Здається, мої покої знаходилися десь на третьому поверсі і навіть нормального карниза на зовнішній стороні стіни не спостерігалося, щоб можна було пробратися в іншу кімнату і спробувати прослизнути повз жителів цього гостинного будинку. Пам'ятається, в дитинстві я успішно лазила по деревах і плющу на західній стіні. Можна сподіватися, що і з віком навички не розгубились. До своїх дев'ятнадцяти років я все ще залишалася невисокою і худенькою. Правда, мала при цьому повні високі груди, що привертали увагу чоловіків. Та й загалом, як його величність встиг помітити, я була красива і не збиралася цього соромитись і лукавити. Мати подарувала мені точно такі ж очі, глибокого синього кольору, опушені довгими темними віями. Тонкі виразні брови були настільки правильної форми, що здавалися намальованими талановитим художником. Повні, яскраво-червоні губи, маленький ніс, світла шкіра. Все це виглядало особливо красиво, враховуючи, що обличчя обрамляли довгі золотисті кучері. Нехай я не була найсильнішою з сестер Ньєр. Але красою мене боги не обділили точно. 

Виділили б хоч трохи удачі до всього іншого. Але що вже. Не все і не відразу. 

Залишалося прораховувати та будувати шлях втечі. Нелегке завдання, враховуючи, що особняк, в якому я опинилася, знаходився серед лісу. Двір, досить великий, обнесений високим частоколом, а на вежах стояли на варті воїни. Або розбійники, це вже нюанси. Міцні ковані ворота охороняло ще двоє чоловіків. Вважаю, задній і господарський двір нічим не краще. Та й не попастися на очі кому-небудь просто нереально. У дворі було неймовірно людно. Занадто багато жінок і дітей, як для розбійницької шайки. Якби не знала, хто ці люди насправді, могла б прийняти це місце за який-небудь невеликий маєток місцевого ліра. Згадати б ще підвладних моєму нареченому лірів. 

Кому належав маєток, оточений лісом, немов зеленим морем? Демон його знає! Потрібно було краще підготуватися до візиту в замок мого нареченого.Вивчити не тільки звичаї Рендерела і імена всіх його предків, в тому числі і з боку матері, всі події, яким пишається дім Кенета. Потрібно було банально ознайомиться з картами і лірами, що присягнули чоловікові на вірність. Але хіба я могла запідозрити, що мене викрадуть і я буду потребувати допомоги місцевих лірів? Та й не факт, що саме цей стане мені допомагати. 

Так. Присягнули ще Фрідріху Іону не всі ліри Рендерела. Деякі вперто вимагали доказів смерті спадкоємця, його тіло, як мінімум. Рада лірів стверджувала, що стати лордом неможливо, якщо тіло попереднього лорда не зайняло своє місце в усипальниці замку Рендерел. 

Покійний батько мого нареченого намагався пропускати повз вуха звинувачення в зраді, в тому, що він кинув свого лорда на полі бою і навіть труп його не оплаканий, а скльований круками. Але з усього, що мені вдалося з'ясувати про попереднього лорда підвладних Кенетові земель, я зрозуміла - його батькові було абсолютно наплювати на всі звинувачення, що сипалися на нього. Ще б. Отримати в подарунок найбагатше лордство. Та враховуючи, скільки воно мало ресурсів, збагатитися тут не складно навіть в разі, якщо в спадок від Рендела їм дісталися б голі стіни і порожні скарбниці. До чого звертати увагу на недоброзичливців? До того ж, дуже скоро вони почали самі собою зникати з його шляху. Прямо нового лорда ніхто звинуватити не міг - доказів не було, тільки припущення. Але надто вже вдалими були ці збіги, щоб про них не почали шепотітися. 

В загальному, цей маєток міг належати одному з лірів, що так і не визнав рід Іонів, як нову династію лордів Рендерела. В такому випадку, мені не варто навіть думати про те, щоб просити допомоги у ліра земель. 

Погрожувати цим людям теж не варіант. Поки зі мною поводилися, згідно з моїм становищем. Але варто мені влаштувати скандал і все може зміниться. 

Краще вже спробувати приспати пильність моїх викрадачів і спробувати втекти звідси. 

У наступний візит незнайомця, спробую з'ясувати його мету і мотиви. І з чого він так ненавидить мого нареченого? 

Я вже хотіла відвернутися від вікна, як мою увагу привернула могутня фігура чоловіка, який нещодавно перебував в цій кімнаті. Цікаво, це він так швидко спустився, чи я так довго приходила в себе? 

Зізнатися, він був гарний. Якщо порівнювати з моїм нареченим, то... порівняти абсолютно нічого. І як не сумно визнавати - не на користь Кенета.