Глава 5

- Прокинулася, пташко? - знайомий хрипкий голос і глузливий тон буквально вирвали мене з павутини сновидінь. - Я вже думав ще добу спати будеш! 

Дивні сновидіння, яких зазвичай не пам'ятаєш, але на душі після них залишається ниюча тривога. Чи тривога була не через сни? 

Демонов син! Як він взагалі зрозумів, що я вже прийшла до тями? Адже не рзплющувала очей, дихати намагалася так само рівно і спокійно, немов сплю. Хотілося трохи фори, щоб звикнути і зрозуміти, як діяти далі, але на жаль, доведеться викручуватися. 

Моя магія звично дрімала. Слабкі спроби відчути силу не увінчалися успіхом. Тільки розлютилася. Безглузді здібності. Навіщо боги дали мені їх взагалі, якщо скористатися силою і знаннями можеш тільки, коли вони самі того захочуть. В інший час я просто звичайна дівчина, яка не здатна навіть себе захистити. 

Ось би бути, як моя сестра. В душі я завжди їй трохи заздрила - абсолютно білою заздрістю. Їй вдавалося контролювати не тільки себе і свій магічний дар, вона легко управлялася з усім, на що вирішувала звернути увагу. Як я не намагалась, але навіть з Ньеркелом управлятися так само, як вона, не виходило. Від цього я ще гостріше відчувала свою нікчемність. Напевно, саме тому і зважилася на ці заручини і авантюру з прибуттям до двору. 

Ребекка зовсім інша. Вже ходили легенди по всій Півночі про те, як вона захищала Північну межу від остров'ян. Анна захоплювалася досягненнями сестри. Її боялися, поважали. Вона б точно не попалася так нерозумно, як я. А якби і попалася, то рознесла б все на друзки, і рота розтулити ніхто не встиг би.

Та й Анна не дозволила б взяти себе в полон... 

Все ж я сама нікчемна з сестер Ньєр. 

 - Ви хоч... розумієте, що... накоїли? - запитала я, різко піднявшись і тут же впавши назад на ліжко від нахлинулого запаморочення. 

Горло вмить обпекло болем, а голос захрип. Я навіть скривилася, не чекаючи такого. Немов босоніж на морозі простояла. Але ж сестри Ньєр завжди відрізнялися відмінним здоров'ям. 

Перед очима все пливло. І я не відразу змогла сфокусувати погляд. 

Знадобилося кілька миттєвостей, щоб знову нормально бачити. 

Над головою був напівпрозорий балдахін, розшитий позолоченою ниткою, лежала я на перині, під головою були м'які подушки, а у відкрите вікно вітер приносив спів птахів і запахи квітів, змішуючись з ароматами їжі в кімнаті. 

Де б я не перебувала зараз, це місце однозначно не в'язалося в моєму розумінні з табором лісових розбійників. Правда, я дуже віддалено уявляла собі, як виглядає табір будь-яких розбійників, але він точно не мав нічого спільного з тим, що оточувало мене зараз. Кімната була цілком пристойними покоями. Соромно зізнатися, навіть куди кращими, ніж мої кімнати в Ньеркелі. 

Хотілося запитати, що це за місце і для чого мене сюди привезли. Але прокляте горло. Немов розпечене залізо проковтнула. 

 - А ось розмовляти тобі поки не варто, - порадив мій незнайомець, і тільки тепер я знайшла його поглядом і навіть знову спробувала піднятися, щоб краще його розгледыти. - Підніматися теж. Полеж ще, леді Ньєр, а то обзаведешся нудотою до кінця дня. Золотий пилок альвів - дуже підступний. 

Золотий пилок? Що за казки він мені тут задумав розповідати. Я навіть повернула голову в його бік, щоб переконатися, що він не сміється в цей час наді мною. 

Мій незнайомець нарешті позбувся свого плаща, дозволяючи мені гарненько себе порозглядати. Інакше мені пояснити не виходило те, як вальяжно розкинулася його потужна, широкоплеча фігура в кріслі. Він просто дозволяв на себе дивитися, завмерши зі скляним кубком в руці. Вельми рідкісний посуд для нашої частини королівства. Ймовірно, привезений з півдня. Сам розбійник виявився куди молодше, ніж я його уявляла. Каштанове волосся коротко постижене в розріз нинішній моді. Добре запам'яталися мені тільки підборіддя і ці губи, що переслідували мене вже кілька тижнів. І серце, незважаючи на всю жалюгідність ситуації, що склалася, пропустило удар, а погляд затримався на його губах трохи довше, ніж я хотіла б. І від нього це не сховалося. Ці найпроклятіші губи тут же торкнула самовдоволена усмішка, а в очах, кольору лісового горіха, спалахнуло щось... грайливість якась. 

Слава богам, він не став заводити знову тему поцілунком, а то не минути мені чергових глузувань, коли щоки знову заллє фарбою. 

 - Випий зілля на тумбі, відразу стане легше і горло боліти перестане.

- Дякую, - похитала я головою, скривившись від болю, але пити невідомо що, невідомо де і невідомо з ким не збиралася. - Навіщо?.. 

Слова давалися важко, а думки плуталися. Все здавалося якимось нереальним, немов продовженням сну. Може, я взагалі заснула в кареті, і ось зараз прокинусь по-справжньому. І не буде тут ніякого незнайомця. Але прокидатися не виходило. 

 - Навіщо ти тут? - вирішив уточнити чоловік. Запитати я хотіла: «Навіщо мене вкрали?», А й така постановка питання згодиться, бо я ствердно кивнула. - Закохався в тебе з першого погляду, - я скептично скривилася, ніж тільки розсмішила чоловіка. - Гаразд, жарти в сторону. Ти не потрапиш до лорда Іона найближчим часом. І в принципі, швидше за все, не потрапиш. 

Я здивовано підняла брову, цього разу у мене просто слів не знайшлося, щоб відповісти на таке нахабство.