Глава 3

Король чомусь любив займати батьківський кабінет в свої нечасті візити. Як на мене, краще б залишався в покоях, які я веліла йому підготувати. Там хоч не смерділо так дешевим вином і не менш дешевими повіями. 

Батько не любив впускати до свого кабінету слуг, тому пил на масивних стелажах вже влежався і покривав все товстим шаром - книги, статуетки, пісочний годинник, який я так любила в дитинстві. Годинами могла сидіти на дивані і дивитися як сиплеться пісок з колби в колбу. Ребекка говорила, що це було тим єдиним, що мене могло утримати на одному місці. 

Та й до батька в кабінет тільки заради них і приходила. А після того, як застала його з черговою коханкою за тим самим заняттям, про яке юній леді знати взагалі неварто, намагалася обходити стороною це приміщення і навіть крило, в якому воно розташоване. Зараз я стояла і намагалася згадати, коли востаннє відвідувала батьківський кабінет і не могла згадати. Краще він з тих пір не став. Додалася пляма на кріслі, мабуть, винна. Протерлася оббивка дивана, і пора б відполірувати меблі. Але мені категорично не хотілося сюди повертатися після того, як його величність покине Ньеркел. 

Не розумію, чим королю так сподобалося це похмуре місце, що кожен свій візит він проводив весь свій час або тут, або на стайнях, або в збройовій. Здавалося б, бенкетуй, але монарх не любив дозвільних веселощів і вважав за краще справи навіть у розважальних поїздках. По суті візитів в наш родовий замок було два за все наше знайомство: перший на весілля Ребекки, другий - ось. Зізнатися, я не зовсім розуміла, що стало причиною його уваги.Знаменних подій не намічалося. Дозвіл на шлюб він міг мені і так дати. Як і відмовити. Але вшанувати нас увагою і навіть візитом... 

Король Креор явно не просто так в Ньеркелі. Йому щось потрібно від нашої сім'ї. Ось тільки що? 

 - Ваша величносте, - прикривши за собою двері, низько вклонилася я. - Мені передали, що ви бажали мене бачити. 

Король підняв погляд, відірвавшись від якогось паперу та посміхнувся. А мені стало не по собі. Якась ця усмішка була несправжньою. Немов його величність не вмів посміхатися в принципі, і зараз зобразив те, що вмів і як умів. Моторошно виглядало. 

Та й сам монарх був далекий від ідеалу чоловіка - невисокий, кремезний, трохи лисуватий, що не могла заховати навіть корона. Сталевого кольору очі, здавалося, могли заморожувати на місці. Мабуть тому і посмішка на його обличчі виглядала, як бальна сукня на бойовому коні. 

 - Так, люба, проходь і сідай. Вина? У Ньеркелі жахливі виноградники і вина, відповідно, нічим не кращі, - взявши в руки глечик, король власноруч наповнив свій кубок і завмер, чекаючи мого рішення. 

Була спокуса погодитися. Коли-небудь я змогла б розповідати своїм дітям, що мене пригощав вином сам король, власноруч наповнюючи кубок. Але пити в компанії з таким небезпечним чоловіком було б верхом нерозсудливості. Поки мені незрозумілі були цілі короля. Саме ця привітність і насторожувала, а може і лякала мене. 

 - Дякую, ваша величність, але я не люблю хмільні напої. Вони занадто паморочать розум, а я віддаю перевагу ясному розуму і тверезій голові, - м'яко відмовилася я, але на диван все ж присіла.

Надто вже тремтіли у мене ноги, щоб стояти і не видати хвилювання. 

 - Шкода, - хмикнув вінценосний дядечко, поставивши глечик на стіл і взявши в руки кубок. - Вино знімає напругу і зближує людей. 

Ну так. Я б з радістю зблизилася з братом моєї покійної матері, але якось потім, коли зрозумію, що за цілі він переслідує. 

 - Іншим разом обов'язково складу вам компанію, ваша величність. Сьогодні у мене ще дуже багато справ. Честь бути господинею такого величезного замку, ще й відповідальність. Особливо, коли в дому такі високі гості. 

А скарбниця порожня, з їжі - овочі і дичина, а льох давно забув, що таке хороший ель і вже тим паче - вино. Насправді, мені варто дякувати Ребеці, за те, що було чим зустрічати гостей. Ще будучи вагітною, вона гостювала в рідному замку, розповідала про справи в Північній межі. І привезла подарунки - тканини, її знамените мило, коштовності, які веліла заховати до заручин, а краще навіть до весілля. Вона ж прекрасно знала вдачу нашого батька. Серед подарунків були ель і вино. Ель відмінний, а ось вино, як встиг помітити його величність - огидне: кисле і терпке. Правда, в нашій ситуації, і за таке варто дякувати. Ну і за те, що батько повірив мені на слово і не став перевіряти чи дійсно спорожніли винні погреби.

А ще Ребекка сказала, що подбала про те, щоб наша магія не стала нашим прокляттям і ми могли жити нормальним життям. Правда, не вдавалася в подробиці, як би ми не намагалися їх вивідати. Сказала тільки, що вірить в те, що ми з розумом зможемо розпорядитися цією можливістю. 

 - Так. У вас з сестрою куди більше схожості, ніж ви думаєте. 

 - Обидві не любимо вино? 

 - Обидві з легкістю відмовляєте королям, - поправив мене монарх. - І йдете до своєї мети, незважаючи ні на що. 

Ось він і настав - мій час. Король явно мене покликав не вина розпивати і про життя базікати. 

 - Якщо мова про заручини, ваша величність, то я тверда у своїх намірах. Ми з лордом Іоном давно закохані одне в одного і не уявляємо життя один без одного. До того ж він високого положення, багатий і абсолютно не принесе шкоди моїй честі цим союзом.