Глава 23

Кляті кошмари не відступали.  Навіть начитування замовляння від поганих снів на ніч не допомагало.  Всю ніч мені снилося, що я тікаю від дивних чудовиськ.  Вони майже наздоганяли мене, затоплюючи льодовим жахом легені.  Так, що я не могла кричати, не могла покликати на допомогу.

Я вирвалася зі сну різко, немов винирнула з води, хапаючи повітря ротом.

Прокляття!  Що зі мною не так?  Чому ці сни переслідують мене саме зараз?

Але найдивніше, незважаючи на живу картинку нічного марення, я не пам'ятала нічого, крім жаху.

Тепер мені було страшно засинати, тому я крутилась в ліжку поки не провалилася в липку темряву чергового кошмару.  А прокинулася на світанку і довго не кліпаючи дивилася в сіріючу стелю.  Як результат - не виспалася, і дратувалася так, що хотілося хоч комусь вчепитися в горло.  Можливо навіть зубами.

Так далі тривати не могло.  З цим потрібно було щось робити.  Ось тільки що?

Запитати нема в кого.  Та й розповісти... що?  Що мені сниться щось, чого я не пам'ятаю, але мені страшно тепер засинати?

Може, дійсно відвідати ту чаклунку?  Якщо вона не маг, то я нічого і не втрачаю.  Якщо обдарована, то більш досвідчена і зможе хоч щось мені порадити.  З'ясувати б ще як до неї потрапити, не привертаючи непотрібної уваги.

Приблизно з цими думками я спускалася до сніданку - втомлена, зла, роздратована.

 - Міледі, - зустрівши мене внизу біля сходів, покликала Хільда.  Знайомо бліде від хвилювання обличчя, стиснуті губи і якийсь блиск в очах.

 - Що трапилося?  - насторожилася я, завмерши на місці.

Події останніх декількох тижнів відучили мене від розміреного життя Ньеркела.  Лише іноді спокій рідного замку переривали гуляння батька і візити лордів з таким же легковажним характером або явним бажання розжитися за рахунок ласого на випивку, жінок і легкі гроші батька.  Але для таких візитів у лорда Ньєра повинні були з'явитися гроші, а це траплялося вкрай рідко.  Тому своє життя до заміжжя я можу тепер сміливо назвати відносно спокійним.  А ось в Північній межі занадто часто щось відбувалося ні причин, ні наслідків чого я не розуміла.  Може в цьому і була причина моїх нічних кошмарів?  Може, просто я не розуміла, як поводитись і в підсумку всю ніч тікала від страху оступитися, не впоратися...

 - Нічого такого, від чого вам варто було б хвилюватися, - сухо і ввічливо пояснила керуюча, абсолютно мене в цьому не переконавши.  - Мілорд зібрав всіх слуг і мешканців замку в загальному залі.  Велів передати, що чекають тільки вас.

О!  І що ж задумав лорд Амора?  Невже обміркував нашу вчорашню розмову і вирішив все ж мене виставити з дому?  Чи сталося щось поки я вивчала стелю своєї кімнати сьогодні вранці?

Ох, як же я ненавиджу несподіванки.

Насилу зберігаючи спокій, я стримано кивнула Хільді і навіть видавила подобу посмішки, сподіваючись, що вона не була схожа на оскал.

Судорожно провела по тканині сарафана, розправляючи невидимі складки.  Я все більше звикала до місцевого одягу, віддаючи переваги простим, але зручним і теплим речам, а сукні, привезені з Ньеркела тепер благополучно зберігалися серед того, що я прихопила з собою в новий будинок.

Непомітно перевівши подих, я рушила в бік загального залу.  Невтомна всюдисуща матінка Хільда ​​дріботіла слідом, ледь чутно ступаючи по відполірованого підошвами каменю.  Вона так урочисто мовчала, що мені хотілося розвернутися і запитати її, що саме відбувається.  Але чуття підказувало - вона ні слова не скаже, якщо лорд наказав мовчати.  Скільки б договорів між нами не було, слово і благополуччя лорда для неї завжди на першому місці.

Двері до зали відчинилися ще до того, як ми до них наблизилися.

Амора дійсно зібрав всіх - кухарки, покоївки, конюхи, воїни, що охороняють стіни замку.  Зал був заповнений, і тільки вузький прохід залишили, щоб я могла пройти до місця господарів, одне з яких зараз займав мій чоловік.  Але незважаючи на таку кількість народу навколо панувала така тиша, що звук моїх кроків звучав як бойові барабани перед битвою.

Погляд вихопив кілька знайомих облич, яких по приїзду в Північну межу я не зустрічала до сьогодні.  А ось Альберта серед присутніх не опинилось.  Чомусь його мені не вистачало особливо гостро.  Якось він умів однією своєю присутністю, легкою посмішкою заспокоїти і вселити віру в те, що все обов'язково буде добре.  Амора здавався мені скелею міцної і витривалою, але стояв він виключно за благополуччя Північної межі.

 - Леді Ребекко, - чоловік піднявся з місця і подав мені руку, допомагаючи піднятися на узвишшя.

 - Доброго ранку, мілорде, - доброзичливо, наскільки дозволяла лякаюча мене ситуація, що склалася, заговорила я.  - Боюся і питати, що відбувається.

- Нічого особливого, - знизав плечима чоловік, і відкрило, трохи задерикувато посміхнувся.  Щось в грудях здригнулося від цієї простої посмішки, що так змінила в одну мить суворого воїна.  - Прийшов час узаконити ваш статус моєї дружини.

Я застигла.  Скам'яніла навіть.  З приклеєною ввічливою посмішкою.  Це він тут і зараз при всіх узаконювати шлюб зібрався?  Я рішуче проти.  Для цього в замку повно більш затишних відокремлених місць.  Підозрюю, що щось таке особливе відбилося в моїх очах, що брови Аморі спочатку зійшлися до перенісся, а після злетіли вгору і він підозріло закашлявся в кулак.

Відкашлявшись чоловік подався вперед і прошепотів на вухо на межі чутності:

 - Це абсолютно не те, що ти там зараз подумала, - заспокоїв він мене, а після вже голосно на весь зал сповістив: - Леді Ребекка Амора відтепер повноправна леді Північної межі.  Вона отримує всі права господині замку.  І я чекаю від вас такої ж вірності міледі, як і до сьогодні мені.  Більш того, під час моєї відсутності в замку, всі обов'язки лорда земель переходять до моєї дружини.

Його слова немов грім звучали в над головами принишклих слуг.  Вони переглядалися, поривалися щось сказати, особливо ті, хто все ще вірив, що лорд позбавить їх від деспотичної господарки, але мовчали, слухаючи кожне слово свого лорда.