Глава 15

Мій чоловік був повністю готовий до від'їзду, і здається, Берт мав рацію - тільки його й чекали.  Схоже, всі вже зібралися на вулиці, тому що на плечах лорда білів сніг, а в волоссі - дрібні крапельки води.  Та й зброя була при ньому.  І затримкою Амора був вкрай незадоволений і навіть не намагався це приховати.

Вираз обличчя лорда Нейта не віщував нічого доброго.  Не знаю, що він там чув, а що придумав.  Він взагалі, дивно реагував на присутність Альберта поруч зі мною.  Невже це були ревнощі?  Якось слабо вірилося.  Але хто зрозуміє цих чоловіків?  Саме в цей момент він волів дихати вогнем і все трощити на своєму шляху, подібно древньому ящерові.  І, звичайно ж, бути б грозі, якщо...

 - От у лорда і запитаємо, - встала я з крісла, офіційно коротко вклонившись чоловікові.  - Мені потрібна чоловіча сила для відновлення миловарні, мілорде.  Можливо ви мені підкажете, кого я могла б залучити до цього заняття.  На жаль, крім Альберта, допомоги мені чекати ні від кого в цих стінах.  Але якщо ви накажете...

Говорила я не швидко, але чітко і впевнено, і досягла того, що мій спантеличений чоловік насупився, але одразу скандал влаштовувати передумав.  З огляду на те, що у мене дійсно помічників в цьому замку раз-два та й усе, а чоловік так і не почав ставитися до моїх ідей серйозно, моє прохання про допомогу єдиної людини, який з доброї волі готовий виконати мої прохання, була цілком зрозумілою.

 - Берт, залиш нас, будь ласка, - прогудів мій чоловік, не зводячи з мене очей.  І помітивши нерішучість Альберта, гаркнув: - Негайно!

Притому гаркнув так, що навіть моя хвалена витримка мене підвела, і я підстрибнула, заплющивши очі.  Лише на мить, але з уваги лорд це не упустив.

Альберт, нехай і вагаючись, але все ж залишив нас наодинці, кинувши на мене стривожений погляд і сховавшись за дверима.  Якось відреагувати на ці погляди я не наважилася - не вщухла ще буря в очах мого чоловіка.  Тому, залишалося сподіватися, що Берт сам зрозуміє, що все в повному порядку.  Правда, я і сама себе подумки переконувала, що все саме так.

Кімната в одну мить стала замалою для нас двох, занадто задушливою.  Здавалося, що в повітрі витали маленькі кульові блискавки.  Я обережно підняла погляд на чоловіка, намагаючись зрозуміти, чого мені чекати.  Але так нічого і не змогла розгадати.  Крива посмішка робила вираз його обличчя злегка глузливим, а вогонь в очах - небезпечним і страшним.

Ну-мо, Ребекко, не смій боятись.

 - Значить, ви тут з Альбертом оговорювали відновлення миловарні леді Карини?  - вкрадливо заговорив він.

Леді Карини, значить!  А як же «це справа не для справжньої леді»?  Ох, вже ця Хільда!

 - Не встигли толком, - знизала плечима я, і помітивши, як небезпечно сіпнувся куточок губ мого чоловіка, швидко продовжила.  - Він повідомив мене, що ви відправляєтеся в навколишні села.  Та й добре, що він їде з вами, мілорде.  Тут він точно взявся б мені допомагати, помітивши, що більше допомоги я не дочекаюся ні від кого.  А після його травми такі навантаження протипоказані.

Лорд Нейт хитнувся з носка на п'яту, заклавши руки за спину і в кілька кроків подолав відстань, що розділяла нас .  Один невловимо швидкий рух, і він так звично і хвилююче підчепив пальцем моє підборіддя, змушуючи дивитися йому в очі.

Не знаю, що він там намагався розгледіти, але серце, здається, в цей момент ухнуло кудись в живіт.  По тілу розтікалося якесь незрозуміле паралізуюче тремтіння, немов він застосовував магію, але... це точно не мало ніякого відношення до звичного чаклунства.  Я, як зачарована дивилася йому в очі, і думки були далекі від справ замку, миловарні, проблем зі слугами, Мої думки були тільки про одне: «От би поцілував.  Як тоді в залі, щоб знову жар в тілі і голова обертом ».

Його потемнілі до кольору грозової хмари очі, затягували, як вири, його запах - хвої і холоду, огортав і обеззброював.  І... мені здається, я більше не відчувала того страху.

 - Отже, миловарня... - задумливо промовив лорд Амора.

Його хрипкий голос змушував щось у грудях вібрувати в унісон його словами.  І не важливо, що він говорив.  Миловарня...

Прокляття!  Миловарня ж!

Я моргнула, непомітно, але боляче вкусивши себе за щоку, щоб прогнати цю ману.  Схоже, трохи перестаралася, бо в роті з'явився солонуватий присмак.

 - Саме так, лорде Амора, - зробивши крок назад, кивнула я.  - За моїми підрахунками, вона буде приносити близько ста тридцяти золотих на рік.  Якщо постаратися і привести її в порядок.

Брова мого чоловіка здивовано стрибнула вгору, але після він подумав, посерйознішав:

 - Ви хоч уявляєте, скільки обійдеться ремонт тієї руїни, яку ви вперто називаєте миловарнею?  - поцікавився він, присівши в крісло.

Я зробила те ж, радіючи, що між нами стіл, і я можу нарешті думати тверезо, і не піддаватися його чарам.

 - Так!  - кивнула я, висмикнувши аркуш паперу з-під купи інших схожих і простягнула чоловікові.  - Тут приблизно все і з урахуванням того, що багато довелося б закуповувати.  Але... я бачила на господарському дворі дошки, камінь...

 - Яке виявляється у вас... гостре око, - єхидно прокоментував лорд Амора, склавши аркуш в кілька разів і сунувши його під шкіряний обладунок.

 - Просто вважаю, що Північна межа в її становищі не має права на марнотратство.  А те, як зберігаються деякі запаси і витрачаються гроші інакше і не назвеш, - зітхнула я, намагаючись не дивитися на чоловіка прямо.

Мені звичайно вдалося взяти верх над власними емоціями, але буря в душі і не думала вщухати.  А це дуже збивало і... нервувало.

 - Я дійсно збираюся в найближче село, - заговорив чоловік, через нервово довгі секунди мовчання.  - Повернуся і ми ще раз обговоримо ваші ідеї.

Зізнатися, я вже подумала, що мені почулося.  Напевно, саме щось таке і відбилося на моєму обличчі, тому що Нейт хмикнув і ривком піднявся з крісла.

 - Мені пора, міледі, - кинув він вже на ходу.