Глава 13

- Це ж ... дитяча, - промовила я одними губами.

І це абсолютно нічого не пояснювало.  Швидше додало стільки питань, що і не розібратися.  Мені не говорили, що у лорда є діти, і цей факт багато міняв.

Кімната не здавалася не обжитою, але спорожнілою.  Маленький сарафан залишений на ліжку припав пилом, іграшки розкидані на підлозі, хаотично, немов збиралися в поспіху.  По всьому, тут давно не жив ніхто, а сама кімната була затягнута якоюсь похмурістю... склепу.

 - А де дитина?  - запитала я, обернувшись до чоловіка і подивившись йому в очі.

Я побоювалася, що почую найжахливіше.  Що Чорний вовк разом з дружиною втратив і дочку.

 - Це і є причина, з якої я погодився на цей шлюб, - відповів Амора.  І я вперше побачила в ньому слабинку, проступили через холодну маску біль, втома, туга.  - Лінді у його величності.  На вихованні.  І не в моїх інтересах відмовлятися від милості короля, як ви розумієте.

У мене немов все повітря забрали в одну мить.  З одного боку, добре, що дівчинка жива.  З іншого... Його величність виявляється вельми мерзенний тип.  Шантажувати лорда Амору життям дитини.  Але це тоді не пояснювало бажання короля видати мене заміж і тримати тут, в ролі шпигунки.  У нього був і без того досить вагомий важіль тиску на Амору.  Лорд не з тих людей, що ризикнуть життям і здоров'ям своєї дитини.  Що за гру затіяв його величність?

 - Про вашу дочки немає записів... вона... - відвівши погляд, почала я.

 - Незаконнонароджена?  - закінчив фразу лорд, і я кивнула.  Це б пояснило сумніви короля.  - Ні, міледі.  Вона народжена в шлюбі і дорога мені.

 - Тоді я зовсім нічого не розумію, - розгублено пробурмотіла я.

 - Сумніваюся, що вам це потрібно, - посміхнувся Чорний вовк, повним смутку поглядом окинувши кімнату.  - Думаю, я задовольнив вашу цікавість?

Ані краплини.  Швидше, у мене додалося питань, відповіді на котрі шукати і шукати.

 - Частково, - все ж кивнула я.

Не хотілося б перегнути і знову вибудувати стіну між нами.

 - Тоді може, і ви розкриєте свої секрети і поясните, навіщо тинялися замком і відвідували кімнату Альберта серед ночі?

В його очах спалахнув вогонь, щелепи стиснулися так, що заскрипіли зуби і заходили жовна на щоках.  А у мене повітря застрягло в горлі.  Знає все ж!

І на правду мені доведеться відповідати правдою.

- Звичайно, я все поясню, - зібравшись і натягнувшись струною, кивнула я.  - Якщо ви не проти, ми могли б обговорити це в іншому місці.  У мій кімнаті, наприклад.

Мені потрібен був час, зібратися з думками і збудувати правдоподібну історію, де правди сказаної було б не менше, ніж тієї, про яку промовчали.  До того ж, злощасний клаптик паперу, я все так само стискала в руці, а це немало нервувало і заважало думати.

Мої губи здригнулися в натяку на посмішку, і я спробувала вислизнути з кімнати, але лорд, блискавичним рухом уперся рукою в одвірок, перегородивши мені шлях.

 - Навіщо ходити колами?  Якщо вам нема чого приховувати від чоловіка, то вашу розповідь витримають будь-які стіни в цьому замку!  - промовив він, трохи схилившись, і від його хрипкого вібруючого від стримуваного гніву голосу, по тілу прокотилося тремтіння.

 «Ось так себе почуває здобич в присутності хижака!»  - майнула приречена думка.  Ось тільки я не могла собі дозволити стати здобиччю.

Добре.  Отже дозована правда і ні краплі брехні.

 - Альберту вночі стало гірше, - випалила я, піднявши погляд і подивившись просто в обличчя моєму розгніваному чоловікові, що бажав все контролювати.

В його очах палахкотіло щось... страх зради?  Чи... ревнощі?  Не може бути!

 - І не було кому йому надати допомогу?  - глузливо поцікавився Амора, і його обличчя знову стало замкнутим.  Жорсткі на вигляд губи чіпала легка усмішка, ось тільки в очах розгледіти хоч краплю веселощів не виходило.

 - Ймовірно було, - обережно почала я, витримавши цей погляд.  - Я навіть впевнена, що в замку є лікарі, які точно допомогли б йому, можливо, ціною руки, але точно врятували б життя.  Але за збігом обставин, Розі, яка доглядає за вашим слугою, й гадки не мала де шукати лікарів Північної межі.  Але прекрасно знала, до кого завжди можна звернутися за допомогою.

 - До своєї міледі, - піднявши брову зронив Нейт Амора.  - Ви настільки вміла, що можете рівнятися з вченими лікарями?

Ви навіть не уявляєте наскільки я вміла.  І лікування - мала частка того, що я могла.  Але ви про це не дізнаєтеся, чоловіче мій.  Надто вже дороге мені моє життя і свобода.

 - Не мені судити, - скромно опустивши очі, відповіла я.

 - І як Берт?  Йому краще?  - з насмішкою поцікавився мій чоловік.

 - А це вам краще запитати у свого підлеглого.  У мене сьогодні не було часу навідатись до нього і поцікавитись його здоров'ям, а моя служниця не навідувалась з поганими вістями.  Можу зробити висновок - йому не стало гірше...

Нейт різко видихнув, подавшись вперед, і перервавши мене на півслові.

 - Як своїй дружині, я забороняю вам без мого дозволу повторювати подібні прогулянки.

Ах ось як!  З чого це такі обмеження?  Лорд Амора такими темпами скоро замкне мене в покоях і буде вигулювати тільки за своїм бажанням і на власний розсуд.  Ось вже ні!

 - Як свого чоловіка, - рівно, але твердо заговорила, стиснувши кулаки ще сильніше, - я попереджаю, що якщо справа стосуватиметься людського життя і в моїх силах буде надати допомогу, то ніякі заборони мене не втримають!  Ці люди однаково і ваші, і мої.  Що б ви там собі не вигадували, мілорде.  Я несу відповідальність за їх життя, як їх леді і покровителька.

Погляд чоловіка став якимось важким, нечитабельним, але відповіді не послідувало.  Не зрозуміти, злий він на мою сміливість, чи ні.  Але я б не сказала інакше, в будь-якій ситуації.  Обмежуючи мої права, як леді, він зводить мій статус до звичайної нахлібниці.  І нехай, крім королівської крові, в цей дім я не принесла на його думку нічого, робити з мене дороге придбання, покликане прикрашати Північну межу, я не дозволю.  Нехай це і буде коштувати мені порозуміння з чоловіком.