Глава 4

Не гучний, але наполегливий стукіт у двері увірвався в мій сон барабанним дробом.  Чомусь асоціювався він виключно з щотижневою стратою злочинців на головній міській площі.  У мене навіть нудота до горла підступила, як зазвичай бувало під час страт.  Але батько стверджував, що це обов’язок леді земель, і доводилося бути присутньою і спостерігати.  І я переконалася - до подібного неможливо звикнути.

 - Я зараз дуже уважно вас слухаю!  - голос мого чоловіка, як і його холодний тон, стали тією ополонкою, в яку мене занурили.  Я навіть зловила себе на тому, що не можу вдихнути нормально.  Як він примудряється так безшумно і швидко пересуватися?  Точно хижак якийсь!

 - Доброго ранку, лорде Амора!  - тихий голос когось із свити короля долинав до мене, як шелест сухого листя.

Слуги нашого замку розмовляли голосно і впевнено, до того ж я всіх їх до єдиного дізналася б навіть за таким шепоту.  Супутники лорда Нейта невдоволення лорда викликати не стали б.  Тому... тільки королівський підручний.  Але якось мені від цього висновку легше не ставало зовсім!

Я зачаїлася, намагаючись підслухати, про що там говорили чоловіки.  Хоча, кого я намагалася обдурити - причина візиту ясна, як літній ранок: він з'явився переконатися в консумації шлюбу і чистоті нареченої.  Обличчя обпалило жаром, що особливо контрастувало з захололими від жаху руками.

Боги, ну чому все це саме зі мною відбувається?

 - Був би добрішим, якби ви мене не розбудили, настільки нахабним чином, - абсолютно недружелюбно відповів Амора.  Сміливо, з огляду на те, що під дверима топтався один з повірених короля.  - Назвіть мені причину вашого візиту.  Бажано таку, від якої мені не захочеться вам скрутити шию!

 - Ми... я... його... величність бажає переконатися в... підтвердженні шлюбу!  І чистоті нареченої, - бекаючи та запинаючись розкрив причину свого тупцювання під нашими дверима посильний.

Мого чоловіка явно боялися не тільки в наших землях.  Вважаю, є тому цілком зрозумілі причини.  Для наших людей він ніби казка, вигадана біля зимового вогнища - страшна, але нереальна.  У столиці його знали куди краще, якщо король називав його другом, нехай і не дуже щиро.  І мабуть багато недоброго відомо було цьому чоловікові, якщо так боявся.

 - Переконатися?  - ось тепер я чула вже не роздратовані репліки розбудженого вранці лорда.  Це було щось дуже схоже на звіриний рик.  - Переконуватись в чистоті нареченої потрібно було вчора, перед тим, як я назвав її дружиною.  Тепер вона вже не має ніякого відношення до роду Ньєр.  Тепер вона жінка півночі, а ми своїх жінок не принижували, виставляючи їх білизну на показ всім бажаючим.

Ох!  Якби я не була так вражена, то точно б скрикнула, видавши своє здивування з головою.

 - Але... король велів... - несміливо нагадав посильний.  Я просто фізично відчувала, як в ньому боролися бажання догодити монарху і втекти подалі від гніву скаженого Північного пса.

 - Раз вам так хочеться догодити королю... ви можете увійти, - оманливо добродушно дозволив лорд Нейт.  Посильний зітхнув з явним полегшенням, а я навпаки стислася, чекаючи найгіршого.  - Але за звичаями наших земель тому, хто ввійшов в спальню молодят належить зносити голову.  За образу.  Цікаво, як я потім буду пояснювати королю, що десь в калюжах вашої крові є і дівоча кров моєї дружини?  Це буде просто непосильне завдання!  Але ж в цьому немає необхідності.  Я впевнений, що він просто забув наші звичаї, раз прислав вас сюди.

Чоловік тонко зойкнув.  Фантазія тут же домалювала, як він зблід і почав завалюватися на підлогу.  А встояв, тільки тому, що втратити свідомість при Аморі було б ще небезпечнішим.

 - Передайте королеві, що я не стану порушувати традиції нашого народу.  Я можу дати слово, що леді Ребекка стала моєю дружиною.  Думаю, він ще пам'ятає його вагу!

 - Як накажете, ваша світлосте, - пробелькотів посильний, і слідом почувся звук кроків, що віддалялись.

У мене ж вирвалося здавлене не те зітхання, не те схлип.  З одного боку, я була рада, що все обійшлося.  З іншого, а чи не викличе невдоволення короля поведінка лорда Нейта?  Та й приховати наш обман в величезному замку майже неможливо...

 - Міледі, ви мене розчаровуєте!  - обернувшись і прикривши за собою двері, похитав головою мій чоловік, знову змусивши мене натягнутись, немов тятива.  - Якщо ви плануєте і обов'язки леді Північних меж виконувати, пролежуючи в ліжку трохи не до обіду, то боюся добрі стосунки у нас з вами не складуться ніколи.

Його губи торкнула якась глузлива іронічна посмішка.  Але незабаром він знову став сама серйозність.

 - Збирайтеся!  Після сніданку ми залишаємо Ньеркел.

Оце так новина!

 - А... не пізно?  До чого такий поспіх ?!  - несміливо уточнила я, запитавши перше, що потрапило на думку.  - Може, краще завтра.  Я звелю нам зібрати їжу і все необхідне в дорогу...

 - Леді Ребекко, все, що нам необхідно, мої люди зібрали ще в той день, коли ми прибули в Ньеркел.  А милі дівчачі дрібнички, речі і ... що там ще ви плануєте з собою забрати, може відправити ваш батько, коли збере.  Візьміть з собою тільки найнеобхідніше.

Подібне зауваження було, ніби ляпас.  Впевнена, що його вже повідомили про те, що за мною в північні землі поїде маленька скриня з парою суконь.  Ще кілька маленьких шкатулок з лікарськими зіллям.  І фактично жодної коштовності.  Найдорожче, що я зможу з собою взяти - ним же подарований плащ.  Невже необхідно на цьому наголошувати?  Хоча, вважаю, що ще не раз почую докори в цьому шлюбі.  Ніхто не любить безприданниць?

 - Як накажете, лорде Нейте!  - кивнула я, загорнувшись у ковдру і сповзаючи з ліжка.  - Просто це буде виглядати, як втеча.  І виставить вас в не найкращому світлі.

 - Гадаєте мене зараз хвилює це?  - не зводив погляду з мене чоловік.  Від того я не могла придумати, як так вибратися з ліжка, щоб не стояти перед чоловіком в одній сорочці.