Розділ 4

Є у світі місця, відвідувати які у мене точно не виникне більше бажання ніколи. Ось «Крива нога» – одне з таких місць.

Якщо навіть не звертати уваги на сморід, який ледве не збив мене з ніг, варто було лише переступити поріг цього закладу, то добре тут було відверто мало. Чесно, з хорошого я напевно могла сказати, що солдати Ньєркела мене тут не шукатимуть. І це, мабуть, все.

В іншому, це був не просто заклад з сумнівно репутацією. Судячи з вигляду засідаючих тут чоловіків і жінок, контингент збирався цілком певних професій. І вони були далекі від законних способів заробити. Завсідники «Кривої ноги» були дуже невибагливі. Це якщо сказати м'яко. Через важкий сморід перегару, часнику, яким, мабуть, забивали запах несвіжого м'яса та риби, тут відчайдушно не вистачало просто свіжого повітря. Йому просто не було звідки взятися. Вікна маленькі, замусолені і наглухо зачинені, та й вхідні двері відчиняти ніхто не поспішав. Мені стало не так страшно, як гидко. Але куди подітися?

Відчуваючи, на собі з десяток зацікавлених поглядів, я при цьому намагалася ні на кого особливо не дивитися. У підлогу, так у підлогу.

– Рейм, сучий потрох! Щоб я здох, якщо не ти знову вибрався з якогось лайна, щоб приповзти до мене кинути кості на удачу! – звучний, як рев бика на бійні, голос розірвав це незручне, пригнічуюче мовчання.

Відверто зізнатися, мені навіть стало трохи легше. Дуже важкою здавалася тиша, що повисла в повітрі.

– Елло, не лайся, тут жінки, – похитав головою Рейм, м'яко підштовхнувши мене вперед і направивши в бік першого столу. – Сиди і ні в що не влазь. – це вже було сказано особисто мені, дуже тихо та з посмішкою.

Щось він мене вже починає дратувати. Розкомандувався. Сядь, встань, мовчи, не мовчи, йди... Я, звичайно, розумію, що йому краще знати, що робити, але ж можна якось вказівки роздавати м'якше.

Та це я йому викажу потім. Трохи згодом і там, де нас не буде розглядати стільки пар очей.

Я присіла на блискучу, відполіровану за роки лавочку за найближчим вільним столом, і тут же навпроти опинилась Сьяра. А Рейм пішов до того самого чоловіка, який лаявся, як портовий вантажник, і кричав, як буйвол.

А ось його вигляд не в'язався з голосом. Низький товстун з помітним пузом, одягнений одночасно у наші і південні речі, ніби висмикнув із загальної купи що довелося і вдягнув це поспіхом. Та й голова не покрита, як у того ж Тео.

– Не витріщайся, – порадила Сьяра, клацнувши пальцями і покликавши рознощицю.

Та з'явилася за лічені миті, поставила кухоль з квасом і, глянувши на мене, запитала:

– Пані буде карграш?

Боги, знати б, що це ще. Та паніку попередила Сьяра.

– Пані не буде нічого. Тримає сантра.

Про що взагалі мова, що це означає, я гадки не мала. Але дівчина рознощиця все чудово розуміла, кивнула і розчинилася в повітрі.

– Це ти про що? – Тихо поцікавилася я.

– Карграш – це південний напій. Пряний дуже, бадьорить, але на людину, яка раніше не пробувала його може подіяти непередбачувано. Тому в тебе утримання від їжі та напоїв після першої шлюбної ночі. Сантра, – це була найдовша розмова, яку я чула від Сьяри. Але ось що вона говорила... і я знову глянула на Рейма. – Та не витріщайся ти. Очі в підлогу.

І я мовчки відвела погляд. Все ж таки для присутніх я дружина нашого ватажка. Навіщо ця вистава? Сподіваюся, є пояснення.

Але легко казати. Погляд ніби сам по собі притягувала широка спина Рейма і блискуче обличчя цього Елло з маленькими, чорними, немов щурячими, очима, пухкими губами і задертим носом. На думку спадало порівняння з поросям. Притому образ накладався так легко, що здавалося, я бачу його на власні очі.

Рейм сів навпроти, потис Елло руку. І тут усе разом ожило, зашуміло, загриміло кухлями.

І все б нічого, але чоловік, який недавно ревів, мов тур, тепер говорив настільки тихо, що я не чула ні слова з їхньої розмови. Це така особливість? Я теж подумала спочатку. Але ж ні!

На його правій руці якось особливо блиснув рубін в одному з кількох перстнів, привертаючи мою увагу. Хтось інший не звернув би уваги, та не я. Це незвичайна прикраса. Я просто шкірою відчувала, що то магія. Справжнісінька. Де тільки взяв таку реліквію?

І мені слід було б і далі мучитися питаннями, не лізти в розмови чоловіків, все одно нічого хорошого там не почуєш, але цілком можливо, що вони там могли обговорювати і мене. До того ж… це хоч якийсь спосіб дізнатися, що на думці у Рейма. Це вони не звикли ставити запитання. А я від деяких відомостей не відмовлюся. Наприклад, навіщо ми взагалі прийшли сюди?

Загалом, я швидко знайшла собі залізні виправдання і прошепотіла просте, зовсім не затратне заклинання підслуховування. Дуже сподіваюся, що не такий сильний той амулет.

І була абсолютно права.

– Так навіщо тобі це Рейм? Ти непогано заробляєш тут? – одразу ж увірвалися в мою голову слова Елло. – У тебе з'явилася дружина. Що там такого, що ти тягнеш ще й її за собою?

Здається, Тео був цілком правий. І поки ця людина не дізнається про все, жодної допомоги надавати не збирався.

– Від тебе карту, а взагалі... Грошей хочу. Багато, – відповів Рейм. При цьому голос його звучав якось надто вже весело.